All news News Home Home RSS RSS Twitter Twitter

Наголос

Кадрова чехарда на Львівщині

17.06.2010 17:34
Кадрова чехарда на Львівщині

Львівщина довго чекала на призначення нового губернатора, а потім – на кадрові зміни у президентській владній вертикалі на рівні області. Горбаль довго заправляв, зате тепер зміни пішли так швидко, що ледь встигаєш відслідковувати ситуацію.

Лише вчора став зрозумілим остаточний сенс перестановок у Львівській ОДА - львів’яни практично усунені від будь-яких серйозних впливів на ситуацію в області. Своїх посад позбулися представники попередньої команди  Ігор Держко і Ярослав Кашуба, але й Мирон Янків, який тільки недавно став першим заступником голови Львівської ОДА, виявився позбавленим впливів на будь-які важливі питання в житті області. Роль Володимира Губицького як заступника по питаннях з Євро-2012, враховуючі те, що всі ці питання сьогодні вирішуються і узгоджуються у Києві, мізерна і незначна. Він скоріше виконує посередницькі, ніж управлінські функції.

Наразі не підтверджуються попередні припущення про те, що новий губернатор  матиме реальні впливи на керівників правоохоронних та фіскальних структур області. Адже на даний час всі перші посади в них: податкова, міліція і митниця ще є вільними.

Щодо ситуації в районах області, тут Горбалю довелося піти на компроміс з ЛОО Партії регіонів і Петром Писарчуком і навіть з ВО «Свобода». Остання зберегла за собою вплив на ситуацію у Стрийському районі.

Ситуація зберігає риси невизначеності й через те, що Горбаль не дає відповіді на важливе питання: чи збирається він відмовитися від мандата народного депутата. Вочевидь це залежить від того чи вдасться йому провести  заплановані кадрові перестановки і  чи буде він упевнений в тому, що кадровий пасьянс роскладено таки під нього.  

 

КОМЕНТАРІ: 
Ігор Танчин, політолог:

Про голів РДА.
Останнім часом голови райдержадміністрацій почали призначатись пакетами. Мені здається, що це робиться з тієї ж причини, за якою так само довго не призначався голова Львівської ОДА. Він тув одним з останніх, кого призначили, коли в інших областях голови були давно. Справа в тому, що Львівщина не є базовою областю Партії регіонів. Більше того, вона не просто не є базою, вона опозиційна. Тому знайти тут достатню кількість кадрів, які б за ідеологічними, професійними якостями ідходили Партії регіонів було не так просто. Тим більше ситуація ускладнювалася ще й тим, що Горбаль фактично не має жодного стосунку до Львівщини, був відірваний від області і своїх людей тут взагалі не мав. Як відомо, тут протягом тривалого часу розбудовував Партію Регіонів  Петро Писарчук. Тому, новий голова ОДА змушений був все робити спочатку: :переглядати людей, домовлятися з Писарчуком – адже значною мірою це люди Писарчука, А це тривалий процес. А вже коли іпв ході переговорів відбклося врегулювання інтересів тих чи інших груп, тоді вже почали призначати цілими пачками.

Заступники Горбаля.
Із розподілом функцій між заступниками маємо приблизно ту саму причину, що й з головами РДА. Прийшла людина, яка не пов’язана з Львівщиною і яка не мала тут своїх кадрів. До речі, приблизно така ж ситуація, і вТернопільській області. Спочатку туди призначили людину, яка є вихідцем з цього регіону. Але реально нічого, крім  рядка в біографії, її з областю уже не поєднувало. Він зорієнтувавс я на місцевості, вийшов на київські структури з питанням чи допоможуть йому врегулювати в області, деякі питання щоб більш-менш комфортно там себе почувати і, вірогідно, не добишись сприяння, зрозумів, що він нічого не зробить і  подав у відставку.

Приблизно те саме відбувається у Львівській області. Прийшла не команда, а розрізнені люди за котрих клопоталися різні структури – бізнесові, політичні тощо. Тому Горбаль сприйняв цей набір як реалність з якою треба змиритися.а Когось звільняти і призначати нового є складно, це викличе масу проблем, тому він почав просто змінювати повноваження своїх заступників. Таким чином заступник, який, наприклад,  формально є першим, де-факто буде мати тільки кабінет і зарплату першого заступника, а найважливіші питання, які раніше належали до сфери його компетенції, може вирішувати інша людина. Тобто причина зумовленоа відсутністю команди і непідготовленістю кадрових перестановок та наявністю багатьох центрів, які впливали на призначення. Тепер голова ОДА намагається збудувати вертикаль під себе.

Цимбалюк і Тимошенко.
Чому так з Цимбалюком – зрозуміло. Він раніше вже був на Тернопільщині, має там добре реноме, як добрий дипломат який здатен не дратувати місцеве населення,  непоаний господарник. Також, якщо звернули увагу, то у багатьох областях або заступниками, або головами є представники силових структур. Це також відіграє свою роль.  Відтак Цимбалюка забрали,  з Львівщини тільки тому, що він знадобився в іншому місці. Це було свого роду переформування рядів на марші, коли Сухий дав зрозуміти, що не готовий працювати на запропонованих умовах.

Щодо Тимошенка, мені важко сказати. Але, думаю, приблизно ті ж самі причини, що й в інших випадках. Тобто призначили „згаряча”, - бо потрапив під руку, або був компромісною фігурою і займав місце, доки та чи та рупа не пролобіювала свою людину.

 

Юрій Шведа, викладач політології ЛНУ ім. Івана Франка
Про голів РДА.
Зміна влади на всіх рівнях є явищем абсолютно нормальним та очікуваним. Чому процес кадрової перестановки тягнувся так довго – відповіді не маємо. Але я вважаю, що це мало відбутися значно раніше. Думаю, що це пов’язано з тим, що голова Львівської облдержадміністрації є новою людиною для даного регіону і тому, очевидно, при формуванні та заповненні такої значної кількості вакансій, йому потрібен був час, щоб розібратися з тими пропозиціями, які були. У зв’язку з цим, напевно, формування системи влади зайняло такий довгий проміжок часу.

Про Тимошенко і Цимбалюка.
Я слабо знаюся і на митниці, і на міліції, тому мені складно це коментувати. Хоча із Цимбалюком все ясно – його призначили головою Тернопільської ОДА. Але я думаю, що зміни ще будуть, зміниться багато речей. Сьогодні у Верховній Раді змінювали міністрів, наприклад. Так буде і надалі, тому що це такий процес: при формуванні влади ще будуть певні перестановки, поки не створиться певна усталена команда, яка зможе працювати. Зараз фактично і на центральному рівні, і на місцях триває процес формування команди.

Про заступників Горбаля.
Я розумію ситуацію так. Структура апарату управління є функціональною, вона будується на основі тих завдань, які поставлені перед нею. Тому, вочевидь, маючи якісь інші пріоритети, інші завдання, змінюється і структура. Міняти правила гри не міняючи формат команди і її структуру є надто складно. Це бачення Горбалем оптимальної моделі.
Не так важливо, як розподілені повноваження і які люди – хоча це відіграє не останню роль, це також вагомий показник. Важливим є те, яким буде результат. А сьогодні ще надто рано говорити про результат і давати якісь оцінки.

Вголоc


  Проголосувало (17)   1 2 3 4 5
 Коментарі (10)
Правда, 09:17 09.07.2010
Людина що творить добро Миколаївському району
13 січня 1955 року під час Різдв’яних свят в м. Миколаєві відбулась на перший погляд малопомітна подія, яка в майбутньому стане визначальною в історії Миколаївського району. В сім’ї Ярослава Йосиповича та Пелагії Йосипівни Кіцаків народився син, якого назвали Ігорем. І саме на нього в майбутньому доля покладе нелегку і виснажливу ношу – по-справжньому дбати про долю кожної людини району, ставлячи її інтереси вище своїх та при цьому завжди зазнавати різних проявів зла від місцевих фарисеїв. Невдовзі батьки переїхали на проживання у село Дроговиж, що біля Миколаєва. Батько його все життя працював водієм, а мати робітницею на цементному заводі. Додам, що Ярослав Йосипович є уродженцем Польщі і в Миколаїв "переїхав" в результаті сумнозвісної сталінської операції по примусовому переселенню "Вісла". Дитинство Ігора, як і більшості сільських дітей повоєнного покоління, проходило в умовах важкого побуту та надзвичайно виснажливої праці батьків – простих сільських людей, які з вірою в Господа, сповідуючи християнську мораль, зуміли виростити та поставити на ноги трьох дітей (окрім Ігора Ярославовича, в сім’ї Кіцаків є молодші брат та сестра). Навчання в школі Ігор поєднював з роботою по господарству та допомагав дорослим доглядати молодших дітей. З дитинства він не любить одного, коли сильніші кривдять слабших і за останніх завжди заступається. Так, до речі, відбувається і донині. І за це "творці" людського зла його не лю[***] та систематично намагаються чинити йому зло.
Ігор залюбки навчався в школі, постійно прагнув до знань, вивчення нового. Цікавився всіма предметами, систематично відвідував бібліотеку і дуже часто після важкої роботи по господарству допізна засиджувався за книжкою. Завдяки наполегливому навчанню, простий дроговизький школяр першим серед сільських дітей став переможцем районної олімпіади з математики та інших конкурсів і змагань. Постійно приймав участь в художній самодіяльності, в Різдв’яних колядах та Великодних гаївках. Виховуючи та навчаючи його, як батьки, так і вчителі були впевнені в одному – Ігор ніколи не підведе і завжди допоможе. В цьому впевнені також його друзі, а також ті, хто до нього звертається.
Швидкоплинно "пролетіло" навчання в школі і перед ним відкрився шлях в доросле життя. Успішно склавши вступні іспити, в 1970 році Ігор поступає на навчання в Львівський автомобільно-дорожній технікум та обирає дуже потрібну для народного господарства спеціальність "Будівництво і експлуатація доріг та аеродромів". Його навчання в технікумі переважно складалось з двох моментів: самого навчання та у вільний час знайомства зі Львовом. Вчився він старанно, користувався авторитетом як серед викладачів, так і серед студентів. Не цурався жодної роботи і завжди охоче допомагав іншим. Під час навчання приймав активну участь в культурно-освітньому житті технікуму. По сьогоднішній день Ігор Ярославович вважає, що період навчання в технікумі був одним з найкращих в його житті. Як зізнався мені в розмові, з теплотою душі постійно згадує свого наставника - директора технікуму Боярського Тадея Йосиповича (до речі – керує ним і до нині), який вважається серед студентів хорошим педагогом і талановитим організатором, якого всі за його людяність і почуття вважали другим батьком. Зі слів Ігора Ярославовича, саме завдяки таланту та організаторським здібностям Тадея Йосиповича, Львівським автомобільно-дорожній технікум став справжньою кузнею висококваліфікованих кадрів для народного господарства.
За час навчання у Львові Ігор з цікавістю захоплювався цим старовинним містом, яке вражало своєю архітектурою, вивчав його історію, відвідував музеї, у вільний від навчання час любив бувати в театрах, в філармонії, ходити з друзями в кіно. Його цікавило практично все, і саме пізнання нового було важливим чинником у формуванні його як особистості, якому присущі високі людські ідеали. А на вихідні Ігор їздив додому в село – батькам була потрібна його допомога. І як старший брат, чимало часу відводив для молодших брата та сестрички, які завжди з нетерпінням чекали його приїзду.
Далі була служба в армії, де йому в пригоді стали набуті знання за час навчання в технікумі. За успішне проходження служби та якісне виконання своїх обов’язків, неодноразово заохочувався командуванням військової частини.
Після завершення служби, талановитого хлопця запросили на роботу в Миколаївський міжколгоспшляхбуд. Ця організація займалась будівництвом внутрішньогосподарських доріг в районі, благоустроєм будівель соціально-культурного призначення, молочно-тваринницьких ферм та будівництвом інфраструктури села в цілому. Саме тут почав проявлятись його талант інженера-будівельника. Практично в кожному селі він залишив свій слід, свою працю та розум. За десятирічний період роботи він пройшов шлях від майстра до головного інженера організації. Саме в цей час активно розвивалось село. Це був період масового будівництва сільських клубів, бібліотек, шкіл, житлових будинків, період розвитку молочно-тваринницької галузі району. Це був період розвитку та творіння матеріальних благ для людей. Як згадує Ігор Ярославович, він пишається тим, що вдалось тоді зробити. Однак з болем у серці схвильовано повторює в якому жахливому стані все це перебуває зараз. До яких небачених руїн довела Миколаївська влада села району за період незалежності. Вона стала байдужою до проблем села і не тільки. Це все не дає спокою йому, як людині, яка безпосередньо творила ці блага.
Після успішної роботи в міжколгоспшляхбуді в 1986 році перспективному інженеру та талановитому організатору тодішнє керівництво району та області довірило керувати Миколаївським райавтодором. В обов’язки цієї організації входило будівництво та експлуатація доріг в районі. А це небагато і не мало – 300 кілометрів доріг. В організації працювало більше 150 працівників зі всіх населених пунктів району. За майже 13-и річний період керівництва нею без перебільшення зауважу, що в цей час дороги Миколаївського району були найкращі в області, будувались нові та утримувались в хорошому стані вже збудовані. І що дуже важливо, в його колективі панувала щира атмосфера (судячи з відгуків працівників), Ігор Ярославович знав проблеми кожного і кожному допомагав. Додам, що психологічно та гармонійно збалансований колектив здатний вирішувати самі високі завдання. Саме таким вважали колектив Миколаївського райавтодору за часів керівництва Кіцаком.
Роботу в райавтодорі Ігор Ярославович поєднював з навчанням в Львівському політехнічному інституті, який успішно закінчив в 1997 році. Набутий ним практичний досвід вже тоді вражав професорсько-викладацький склад глибокими знаннями та новаторськими ідеями. Йому пророкували велике наукове майбутнє, рекомендували захищати дисертацію та займатись викладацькою діяльністю, але Ігор надав перевагу практичній роботі по розвитку народного господарства Миколаївського району. І це йому вдавалось на відмінно.
Волею долі в 2000 році він стає безробітним. Невже владі не був потрібен талановитий керівник та організатор ? Виявляється, що ні. Як і мільйони наших співвітчизників, не знайшовши роботи на батьківщині, Ігор Ярославович виїжджає на тимчасову роботу в США. Що було робити в безвиході – сім’ю потрібно годувати. Тривалий час він провів за кордоном, йому доводилось виконувати різноманітну роботу. Перебуваючи там, Ігор часто згадував батьків і в думках дякував їм за те, що змалечку привили йому любов до праці. Все за що брався – все йому вдавалось. Він дуже часто згадує американський період життя та добробут їхніх громадян, високі зарплати, пенсії, соціальний захист і щиро прагне створити всі умови, щоб в нашого народу був хоча б подібний рівень життя та забезпечення.
Після повернення із закордону, Ігору Ярославовичу довірили дуже непросту роботу. В 2001 році він очолив Миколаївське районне управління праці та соціального захисту населення. Доцільно зауважити, що до його приходу діяльність цієї служби була оповита багатьма таємницями. Простій людині, яка потребувала соціального захисту, потрібно було довго наїздитись в район, вистоювати величезні черги, щоб отримати належну їй законом державну допомогу. А черги тоді створювались штучно, громадяни не завжди отримували повну інформацію відносно своїх прав. Тодішньому керівництву очевидно добре було працювати в хаосі, про що свідчить той факт, що воно не було зацікавлене в комплексній комп’ютеризації служби та створенні єдиної інформаційної бази соціально незахищених людей. Парадокс, але в управлінні праці та соціального захисту населення існували різноманітні схеми корупційного використання коштів. Як то кажуть в народі, соціально незахищені люди району інколи бачили допомоги, як свої вуха.
В такому стані приступив до виконання своїх обов’язків Ігор Ярославович. Вже в короткий термін він зумів комп’ютеризувати службу та ліквідувати сумнозвісні черги (це була його мрія, адже він не міг спостерігати як старенькі бабусі, дідусі чи мами з дітьми на руках мучаться, вистоюючи в них). В райсобезі налагодилось якісне обслуговування відвідувачів, кожному приділялась увага, інформація про належне державою стала доступна всім. А систематичне спілкування з людьми дозволяло йому по-справжньому вивчати проблеми, яких до цього ніхто не хотів бачити. Робота служби була націлена на створенні єдиної інформаційної бази соціально незахищених людей. І найголовніше, Ігору Кіцаку вдалось викорінити корупційні схеми використання коштів в райсобезі. Не знаю якою є ситуація в даний час, але володіючи певною інформацією, впевнено можу заявити, що за часів керівництва Миколаївським управлінням праці та соціального захисту Ігорем Кіцаком корупцією в ньому і не "пахло".
Вважаю за доцільне додати, що неодноразово мені доводилось чути по телевізору, читати в газетах і журналах, що корупцію важко викорінити в органах влади та практично неможливо. Неправда – все це можливо, потрібна політична воля та велике бажання служити народу. Яскравий приклад цьому особистість Ігора Кіцака – захотів і викорінив. Та найголовніше, що в цьому пересвідчився народ.
Наприкінці червня 2004 року Ігорем Ярославовичем нарешті зацікавився Президент України та Уряд. Після детального вивчення його біографії, трудової діяльності, бази знань та морально-психологічних якостей, йому довірили керівництво вкрай розваленим Миколаївським районом. Я вже неодноразово писав про те, до чого "докерувалась" Миколаївська влада за часів незалежної України, як вона розвалила вщент економічно розвинутий район. Антинародна діяльність цієї влади вкрай негативно відобразилась на долях десятків тисяч жителів району, байдужість влади спричинилась до всього. Діапазон її діяльності охопив все: від розвалу промисловості та сільського господарства до трагічних долей заробітчан за кордоном. В такому стані прийняв район Ігор Ярославович Кіцак.
За 8 місяців керівництва Миколаївським районом йому вдалось не багато, більшість щирих намірів залишились нереалізованими. Однако Ігор Кіцак зумів припинити розбазарювати кошти районного бюджету та спрямувати їх використання виключно по цільовому призначенню. Він зумів ефективно націлити роботу всіх служб району на вирішення багатьох існуючих проблем, спрямованих на поверненні довіри населення до влади. Щирі наміри та фахові реформи Ігора Ярославовича в районі постійно отримували спротив і підніжки місцевих мафіозних фарисеїв. Районна газета "Громада" замість того, щоб висвітлювати його діяльність та наближати її до народу, наче по вказівці "всемогутніх" створювала йому інформаційну блокаду. Багато "бажаючих" робили все, щоб народ забув його ім’я. Але Господь допоміг йому вистояти, адже в його діяльності найперше домінували верховенство права, людяність, патріотизм, проблему кожного громадянина він завжди намагався сприйняти як свою і допомогти. А таким допомагає Бог.
Його діяльність злила фарисеїв, вони постійно мріяли, щоб Ігора Кіцака звільнили з посади, адже він зумів припинити розкрадання районного багатства. Бажання Миколаївських фарисеїв та обставини дуже загадкової помаранчевої революції зробили свою справу. Ігора Ярославовича звільнили лише за те, що його діяльність була спрямована виключно на розвиток району. І що ми маємо в даний час. Багатства розкрадають та документально дешево продають (влада доводить народу, що взяла на себе функцію "доброго дядечка"), абсолютно не задумуючись про долю населення району та про долю майбутніх поколінь. Продовжуючи роздуми на цю тему, я згадую італійський фільм "Спрут", який демонструвався на екранах телебачення багато років тому. Цей фільм про поліцейського Корадо Катані, який відчайдушно бореться з мафією, зазнаючи різноманітних принижень. Так ось в мене вже давно склалось враження, що їхній мафії ще дуже далеко до нашої…
Після звільнення з посади керівника району, відчуваючи свій потужний фаховий потенціал та потребу служіння людям, на початку 2006 року Ігор Ярославович приймає рішення балотуватись на посаду міського голови м. Миколаєва. Прийнявши таке доленосне рішення, він мав на меті невідкладно зайнятись питаннями благоустрою міста (полагодити дороги, вирішити проблему освітлення, проблему суцільного накопичення сміття в місті, тепло і водопостачання). Не давали і не дають йому спокою численні земельні дерибани, що відбуваються в місті за часів незалежності. А з проблемою дитячих садочків та дитячих майданчиків зіткнулась мабуть кожна сім’я, в якої є діти. Влада чомусь не помічає та не хоче помічати того, що проблема молодіжного дозвілля в Миколаєві вже назріла давно. Молодим людям нікуди подітись і вони змушені проводити вільний час в місцевих барах. Що ж відбувається ? Це ж наше майбутнє. Невже у Миколаєві не зацікавлені у здоров’ї людей та майбутніх поколінь ? Саме на вирішенні цих та безлічі інших надзвичайно проблемних питань і планував зосередити свою роботу на посаді міського голови Миколаєва Ігор Кіцак у разі обрання.
Не судилося. А чому ? Намагатимусь вперше в історії сучасного міста пояснити людям причини не обрання. Влада, боячись втратити своє монопольне право на розкрадання народної власності, застосувала всі можливі і неможливі сили і "методи" на боротьбу з Ігорем Кіцаком. Серед народу поширювалась різноманітна інформація, абсолютно не сумісна з поняттями будь якої моралі чи якихось ідеалів. Миколаївська влада, як і весь період незалежності, займалась маніпулюванням людської свідомості. У чому ж полягають ці маніпуляції ? Як досліджено багатьма вченими, маніпуляції досягають свого апогею у каламутні часи передвиборчих перегонів. Мобілізуючи усі можливі і неможливі, допустимі і недопустимі, законні і незаконні, методи і кошти, невелика група людей (а в даному випадку це владне керівництво) в черговий раз намагається переконати нас, що біле є чорним і навпаки, що якщо не він (владний кандидат), то нам кінець, що лише з ним і правда, і воля, і дармове пиво, дешева ковбаса і т.д. Всім цим, наголошую, під час виборів 2006 року (як і завжди) займалась Миколаївська влада. Вона паплюжила Ігора Ярославовича та вела з ним відчайдушну боротьбу і вихваляла потрібного їй владного кандидата. А родзинка вся в тому, що влада не з Кіцаком боролася, влада боролася зі своїм народом. І маємо те, що маємо. Владний кандидат перемігши народ – переміг сам. А жителі Миколаєва залишились зі своїми проблемами наодинці. Надзвичайно важливі проблеми міста Миколаєва абсолютно не вирішуються. Влада їх тільки накопичує і створює ще більше. А люди починають усвідомлювати все це лише після того, як довірять свої голоси не людям зі щирими намірами, а тим, хто обіцяє дармове пиво та дешеву ковбасу.
А що ж Ігор Ярославович, його унікальна програма розвитку міста та району так і залишається нереалізованою. Він постійно працює над її вдосконаленням і мріє її реалізувати. Сумніваюся, що населення міста не хоче його розвитку ? Хоче і прагне, але як то кажуть "поїзд пішов", антинародна влада знову керує і містом, і районом. Може варто в тому "поїзді" натиснути "стопкран" ?
Доцільно нагадати, що свій останній виступ в статусі керівника району серед місцевої владної еліти Ігор Ярославович Кіцак, відчуваючи масштабну хвилю несправедливості та масового фарисейства, закінчив віршем Стефанії Головацької (людини яка теж зазнала багато подібних принижень), який для повного усвідомлення народом правди про Миколаївську владу дослівно наводжу:
Сорочка вишита – то ще не все,
То, якщо хочете, і навіть не пів справи,
Можна вдягнути все, сказать слівце
Для хизування або навіть і для слави.
Сорочка вишита тоді лиш має зміст
Коли вона на грудях щирих чистих,
Коли ти справжній націоналіст,
А не подоба націоналіста.
Коли ти не здригнешся у борні
І духом Україні не чужинець,
Тоді сорочку вишиту вдягни
І з гордістю виходь ти на гостинець.
Зміст цього вірша зводиться до одного: влада, прикриваючись поняттями "вишита сорочка" та "щирий українець" розвалила та продовжує розвалювати район в цілому. І як зауважив в розмові зі мною Ігор Ярославович, що наші політики вдягають вишиті сорочки, співають українські пісні і аж киплять ненавистю до своїх опонентів, називаючи їх бандитами, брехліями та злодіями, чим тішать своє хворе самолюбство.
Спілкуючись з ним, задаю собі питання, а у чому ж полягає феномен Кіцака ? І тут же знаходжу відповідь – це насамперед у служінні інтересам людей, творінні благ, щирому прагненні зробити Миколаївський район процвітаючим. Влада його постійно паплюжить, принижує, нацьковує на нього та його сім’ю правоохоронні та контролюючі органи та створює йому інформаційну блокаду з метою недонесення до народу правди. Але він йде вперед, бо щиро вірить в те, чого повчає Святе письмо – благословенні гнані за правду, бо їхнє царство небесне. Саме за життєву позицію, патріотизм та велике бажання покращити долю жителям району, його ім’я без сумніву, стало прижиттєвою легендою на теренах району.
ОДА, 10:55 22.06.2010
Там я думаю наведуть пор'єдок, в місті хто зробить його? Той Садовий ж по бесприделу краде гроші і переводить собі на рахунок на Кіпр. Шо то далі буде, га?
уроди, 17:55 20.06.2010
а про що стаття дибіли
Житель Львова, 10:52 19.06.2010
львовяне, 14:10 18.06.2010
Очевидно потому что для этого Янкива Львов абсолютно чужой и не понятный город, отчего же не покрасть польские артефакты, сохраненные во время войны и при СССР.
Вот и думайте кто временщики!
грамота, 10:22 19.06.2010
купа опечаток в тексті. ви перевіряйте якось, перечитуйте це може і виправляйте, чи шо.
совість нації., 23:11 18.06.2010
А коли Горбаль візьме до себе в заступники Міська Хвойницького. Людину з чистою совістю, не заплямованого в жодній політичній партії. Людину совісті і честі.
журналістка, 18:02 18.06.2010
причетне джерело повідомляє, що всіх начальників відділів пошлють - готові всі розпорядження!!
переглянути всі коментарі (10)

Залишити коментар

І'мя:
Коментар:
Введіть число зображене на малюнку:

  Новини

рекомендує

Погляд політика

Колишній голова Львівської ОДА розповів Вголосу чим займається після звільнення з посади губернатора і чим буде займатись далі.

Слово експерта

Ярослав Грицак - доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка.

Відео дня

Візит президента УЄФА Мішеля Платіні до Львова.

Наголос

Михайло Хвойницький – унікальне явище у Львівському політичному та суспільному житті. Його аморальність і безпринципність виділяється навіть на тлі галицьких політиків – а це вже щось!

Статті

Михайло Хвойницький – унікальне явище у Львівському політичному та суспільному житті. Його аморальність і безпринципність виділяється навіть на тлі галицьких політиків – а це вже щось!