Category Archives: Політика

Вчинено напад на офіс Студентського братства «Львівської Політехніки»

У ніч з п’ятниці на суботу невідомі зловмисники намагалися проникнути в приміщення Студентського братства Львівської Політехніки, що на вулиці Глибокій, 12.

 

Про це 29 січня повідомив голова ради студентського братства Львівщини Андрій Остап.

«Коли ми сьогодні вранці прийшли, застали вибиті вікна. Зі всього видно, що намагалися вибити і двері, однак не змогли. Зараз з’ясовуємо, чи нічого не зникло», – зазначив він.

Відповідну заяву Студентське братство вже скерувало у Франківський райвідділ міліції.

 

НРУ замінив Лідію Бойчишин на Ореста Печенка у Львівській міськраді

Партію НРУ у Львівській міській раді представлятимуть голова Львівської міської організації НРУ Валерій Веремчук та шостий номер у виборчому списку партії Орест Печенко.

Про це повідомив Валерій Веремчук у коментарі Вголосу.

За його словами, після партійної дискусії №2-5 у виборчому списку НРУ до Львівської міськради написали заяви про нереєстрацію депутатів і вирішено, що у міськраді залишиться голова ЛМО НРУ та №6 у списку Орест Печенко, який «отримав мандат для ефективної праці».

Щодо співпраці з іншими політичними силами, Валерій Веремчук відзначив, що вже почалися конкретні переговори з різними політичними силами, представники НРУ розраховують на співпрацю з ВО „Свобода”, як є найбільшою фракцією у міськраді, ГП „Пора”, РХП, партією „Україна Соборна”.

«Народний Рух йшов у міську раду зі своїми напрацюваннями щодо вирішення конкретних проблем, ми маємо програму доступного житла, маємо бачення як продовжити програму щодо дитячих майданчиків і ряд інших речей, про які ми багато говорили під час виборчої кампанії. Зрозуміло, що троє депутатів (від НРУ до міськради також потрапляє Богдан Лешневський, який переміг у мажоритарному окрузі № 19) не зможуть приймати рішення, тому ми будемо шукати підтримки у різних політичних груп та фракцій, які представлені у міськраді. Зрозуміло, що з Партією регіонів ми не знайдемо спільної мови у політичній, гуманітарній сфері, і навіть не будемо шукати спільних дотиків. А з іншими процес переговорів триває», – сказав Валерій Веремчук.

Депутат додав, що наразі переговори тільки почалися і узгоджених та затверджених домовленостей ще немає.

За деякими даними, Орест Печенко був одним із головних спонсорів виборчої кампанії НРУ у Львові.

 

 

Вождь “Свободи”

31 жовтня Галичина обрала собі нового лідера. За Олега Тягнибока голосували як за яскравого, безапеляційного, рішучого та впевненого в собі політика, здатного змінити політичну ситуацію в Україні. Але чи не чекає на виборців чергове розчарування? Яким є насправді О. Тягнибок?

Насамперед слід сказати, що збирати інформацію про пана Тягнибока було доволі складно. З невідомих для нас причин колишні й теперішні колеги по політичній діяльності, друзі дитинства та партнери масово відмовлялися розмовляти на цю тему. А опитали ми чимало.

У політиці – зі студентської лави

Олег Тягнибок народився 7 листопада 1968 року у Львові. Має дві вищі освіти – медичну та юридичну. В медінститут вступив за прикладом батька – Ярослав Тягнибок був лікарем-тренером спорткомітету СРСР, головним лікарем збірної Союзу з боксу. Коли син закінчував 10-й клас, батько загинув. Певний час О. Тягнибок працював у медицині, однак, за його ж зізнанням, політика все більше захоплювала, відтак довелося робити вибір. У політиці Олег Ярославович – зі студентської лави.

«Вперше я побачив його напередодні студентського голодування 1990 року, – пригадує народний депутат Тарас Стецьків. – Ми обоє були в Товаристві Лева, і саме тоді вперше серед активних людей почув прізвище керівника Студентського братства медінституту О. Тягнибока. Потім була дуже велика пауза, ближче ми зійшлися вже після 1998-го, коли обоє стали народними депутатами. В акції «Україна без Кучми» він участі не брав, у комітеті «За правду» також не був помічений… Тоді він займався СНПУ, якщо не помиляюся».

Соціал-націоналістична партія України (СНПУ) виникла 2001 року як радикальна політична сила. Уже 2004-го Олег Тягнибок став головою партії й одразу ж змінив її назву на ВО “Свобода”. А також – усе попереднє керівництво. Зокрема, колишні натхненники СНПУ Ярослав Андрушків та Юрій Криворучко більше до цієї політичної сили не мають жодного стосунку. Подейкують, зміна в керівництві СНПУ відбулася не без скандалів, подейкували навіть про “рейдерське” захоплення партії – мовляв, О. Тягнибок кілька разів змінював статут, і з кожною зміною повноваження голови політсили зростали, а рядових членів – урізалися.

У цей період Олег Ярославович виходить на всеукраїнський рівень – двічі виграє мажоритарні вибори і стає народним депутатом України (III і IV скликання).

Вільне плавання

“Між 2002-м і 2006 роками ми доволі часто перетинались, адже були членами одного комітету Верховної Ради і працювали в одному кабінеті, – розповідає Тарас Стецьків. – Двічі на тиждень перед засіданням парламенту, о 07.00, бігали в футбол, постійно спілкувалися, багато разом пройшли. І треба сказати, що тоді він був абсолютно комунікабельною людиною, ми знаходили порозуміння щодо більшості питань. На мою думку, різкий поворот стався тоді, коли пан Тягнибок виголосив свою промову на горі Яворина. Не знаю, свідомо він це зробив чи ні, але на той момент це була відверта провокація, яка завадила В. Ющенкові. Тоді одностайним рішенням О. Тягнибока виключили з фракції.

Можливо, саме тоді він вирішив, що треба виходити на якусь самостійність… Імовірно, ним керували емоції… Але він як розумна людина мав усвідомлювати, що в умовах 2004 року таких промов не можна було говорити, тому що вони були на руку тодішньому кандидату від влади Вікторові Януковичу. І найцікавіше, що тоді, як і в багатьох випадках тепер, його промову миттєво розтиражували центральні канали телебачення, що наштовхувало на думку: все це не просто так, усе це організовано. І, думаю, Олег чудово розумів, що відбувається, але, попри це, в цю гру грав”.

Саме від моменту промови на горі Яворина, де О. Тягнибок закликав боротися з “жидами” та “москалями”, “Свобода” вийшла у вільне плавання. І до виборів 2010 року особливих успіхів не здобувала, крім незначної кількості голосів у радах Галичини. Причини тодішніх поразок, як і нинішньої перемоги, вбачають у радикальності “Свободи”, до якої в багатьох доволі суперечливе ставлення. Особливо через те, що, на думку більшості політиків, ця радикальність є радше політтехнологією, ніж покликом серця.

Радикалізм як маніпуляція

«Це була спроба започаткувати абсолютно новий проект, який би експлуатував націоналістичну ідею бандерівського зразка. І радше за все, знайшлася група людей, яка захотіла розкрутити цей проект. Можу сказати так: напевно якісь національні переконання в Олега Тягнибока є, цього заперечувати не можна, тому що саме таким було його виховання. Але очевидним є й те, що стилістику та риторику (наголошую, не стільки ідеологію, скільки риторику) націоналістичного руху 1920-1930 років і він і верхівка «Свободи» експлуатують маніпулятивно. Так само очевидно, що така риторика ніколи не буде об’єднуючою для українського суспільства», – вважає Т. Стецьків.

Політик також додає, О. Тягнибок не такий простий чоловік, як це може видаватися. “Можливо, в нього добрі політтехнологи, але він доволі прагматично спекулює на націоналістичному полі. І користується тим, що жодна політична сила не називала себе настільки виразно націоналістичною. Але є один момент – існування радикальних сил завжди несе підозру, що ними хтось маніпулює. Думаю, Олег це дуже добре розуміє.

Проте він розраховує обіграти тих, хто створив його політичну силу. Думаю, він виходить із того, що в історії ХХ століття були десятки випадків, коли ті чи інші могутні сили породжували подібні радикальні течії, а потім ті радикальні течії використовували їх, приходили до влади й усіх знищували», – розмірковує Тарас Стецьків.

Схожої думки дотримується і народний депутат Ярослав Кендзьор. «Олег Тягнибок – це активний, мислячий, дуже прагматичний чоловік. Він дуже тонко відчуває, яку політичну партію на цьому конкретному етапі треба зіграти. Доходить він сам до цього чи в цьому йому допомагає група серйозних аналітиків, не знаю», – говорить пан Кендзьор.

І додає, що дуже боїться, аби Галичина найближчим часом не пережила великого розчарування. “Маючи величезну інформацію, яку мені не хочеться оприлюднювати, дуже непокоюся, щоби Західна Україна через певний час не переживала такі гіркі розчарування, які були в останній період керівництва Юлії Тимошенко. Не маю на увазі великої маси молоді, яка прийшла у “Свободу”, зваблена українськими ідеалами.

Боюся, щоб не відбулося так, як колись із УНА-УНСО, коли в цю організацію справді за покликом серця йшли молоді люди, які вірили своєму керівництву, а потім з’ясувалося, що керівництво – це провокатори, агентура КҐБ. Дуже хочу, аби прорив “Свободи” був відверто українським, і якщо в її керівництва є якісь зобов’язання перед людьми, що до української ідеї не мають жодного стосунку, розривати будь-які контакти з такими людьми”, – говорить Я. Кендзьор, однак наголошує, що він не знає, чи є такі зобов’язання в О. Тягнибока.

Два різні Тягнибока

Водночас виникнення таких підозр може бути пов’язане з тим, що, за словами колег, Олег Тягнибок у житті абсолютно інший, аніж на сцені.

«Українські політики навчилися мати дуже багато масок і Олег Ярославович не виняток. У побуті, спілкуванні, зокрема, коли він був депутатом Верховної Ради, в Олега практично ніколи не проявлялися такі жорсткі нотки та позиція, яку він демонструє. Але я не бачу в цьому трагедії – у нас дуже мало політиків, які ведуть себе завжди однаково”, – говорить пан Кендзьор. А Тарас Сцецьків додає, що О. Тягнибок у побуті й на сцені – це різні персони.

«На сцені і він, і Фаріон, і багато їхніх вождів вибирають таку навіжену радикальну риторику з гриманням кулаком по столу, що складається враження, наче це дуже кровожерні люди. В житті він зовсім не такий. Він значно спокійніший, можна сказати, що набагато м’якший. Але коли треба виходити на мітинг, О.Тягнибок наче надягає маску і починається роль», – підсумовує політик.

Знаменита родина

Олег Тягнибок народився у направду знаменитій у Галичині родині Цегельських. Його родичі були і в Січових Стрільцях, і в УПА. Це була високоінтелектуальна патріотична сімя, яка сформувала ідеальне середовище для виховання українського націоналіста.

Дідусь О. Тягнибока – український священик Артемій Цегельський. Репресований разом з сім’єю 1946 року, коли відмовився перейти на московське православ’я. Після повернення до Львова через 7 років, крім щоденної Служби Божої, готував підпільних семінаристів.

Прадід О.Тягнибока по маминій лінії Льонгин Цегельський увійшов в українську історію XIX століття як політик, дипломат, адвокат, журналіст і видавець. Брав активну участь в українському студентському русі, зокрема в організації з’їзду українських студентів. Один з ініціаторів студентських виступів у Львівському університеті у 1901 році та селянських страйків у Галичині у 1902 році. Від Української національно-демократичної партії його обирали депутатом до австрійської Державної Ради, пізніше – послом (депутатом) до Галицького сейму. 22 січня 1919 Льонгина Цегельського призначили заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки. У 1920 році став представником ЗУНР за кордоном.

Двоюрідні брати діда О.Тягнибока, Артемія Цегельського – отець Роман Лиско та отець Микола Цегельський через відмову перейти у московське православ’я були репресовані. Обоє померли в неволі.

Лікар-хірург Петро Скобельський – рідний брат бабусі О.Тягнибока Марти Цегельської. Міг зробити блискучу кар’єру, але вибрав інший шлях – пішов в УПА. Останню вісточку від нього сестра, Марта Цегельська, отримала з-під Олеська, де стояв військовий госпіталь.

Роман Іванович Крип’якевич – чоловік Лесі Цегельської-Крип’якевич, рідної сестри мами О.Тягнибока. Молодший син Івана Крип’якевича.

Працював в Академії наук, досліджував водень у металах. У 60-тих роках – в колі ” інакомислячих” і дисидентів. Читає, друкує, поширює антирадянську літературу. Арешт. Обшук. Його звільняють з роботи в АН за місяць до захисту докторської дисертації. Працює на різних роботах, освоюючи нові спеціальності, зокрема стає кочегаром. Започатковує Рух між кочегарами, входить у Велику Раду Руху. Бере участь в перших організаційних з’їздах. Виділяється знанням іноземних мов, інтелігентністю та суспільною активністю – його висувають на посаду першого віце-консула Австрії в Україні. Засідав у “Львівській Бесіді”, НТШ, в товаристві “Холмщина”, в Комісії з перейменування вулиць. Викладав етикет і риторику в Духовній семінарії та ЛБА.

Мовою соціоніки

Влада і гроші – це ті дві речі, які притаманні для соціотипу, до якого належить Олег Тягнибок. У соціоніці цей тип людей називають Цезарем.

Представники цього соціопиту дуже сильні і владні, їхня найактивніша функція – вольова сенсорика, яка характерна прагненням володіти. Цезар завжди щось хоче, а якщо хоче, то обов’язково це візьме. Якщо не можна взяти, то купить, не може купити – обміняє. Але в будь-якому разі ця річ належатиме йому. «Віддай! – це найхарактерніша риса Цезаря, — розповідає львівський соціонік Віктор Кіров. – Він завжди посягає на чуже, причому у своїх шкурних інтересах».

Цезар любить бути лідером, він із задоволенням веде за собою людей. Йому подобається ними управляти – це у нього в крові. У керівника-Цезаря абсолютно усі мають бути в підпорядкуванні, але влада його тримається не на насильстві, а на довірі, любові та захопленні. Цезар направду прагне, аби його накази виконувалися із задоволенням. Але якщо хтось провиниться, то просто так з рук йому це не зійде – цю людину буде покарано для науки іншим.

«Загалом працювати – нижче їхньої гідності. Вони прагнуть командувати. Якщо це будівництво, то Цезар буде прорабом, – розповідає В.Кіров. – Як це виглядає? Уявімо собі ситуацію, що зранку він приходить на будівництво, а усі робітники мучаться від похмілля і нічого не здатні робити. Цезар кожного з них висварить, і вони почнуть ворушитися. А через деякий час Цезар обійде кожного і розкаже по анекдоту – все, стосунки налагоджено. Як це буде виглядати в коридорах нашої влади? Якщо до Цезаря прийде якийсь сихівчанин і почне жалітися на відсутність, скажімо, води, то Цезар влаштує йому справжній скандал – мовляв, ваші діди за Україну вмирали, а ви без води не можете потерпіти. А до етапу, на якому розказується анекдот, сихівчанин не дочекається – він уже піде».

У побуті Цезар набагато м’якший, делікатніший та спокійніший.

До речі, він чудово розуміє, яким його хочуть бачити люди, і може відповідно себе вести. Однак остаточно пристосовуватися до людей він не буде, оскільки все ж більше любить диктувати свою волю.

Визначальна риса Цезаря – це честолюбство. Він мусить досягнути свого у будь-якому разі. Причому якщо йому щось чи хтось сподобався, то він вважає, що це вже належить йому. І він не відступиться, поки не отримає свого або ж остаточно не розіб’ється.

Цезар є представником третьої квадри, так званої квадри грошей, коли саме гроші є визначальною цінністю. «Люди для них діляться на тих, у кого є рахунок в банку, і на тих, у кого такого рахунку нема, – говорить В. Кіров. – Перших вони поважають, другими відверто нехтують».

Що цікаво – третя квадра відзначається національною консолідацією. «Коли Тягнибок говорить про націю, про предків, про ідею, він говорить це щиро. А дивіденди кладе собі на рахунок. Можливо, це звучить цинічно, але тим не менше це правда. Бо яка ідеологія в «Свободи»? Це ідеологія минулого сторіччя. Жодного нового слова вони в неї не привнесли. Вони не бачать, що часи змінилися і заклик вмерти за Україну уже неактуальний. Україну треба будувати. А якщо вмирати, то починай з себе! А ми подивимось, що це дасть. Ні. Вмирати мають інші. І саме в цьому фальш. Цезар дуже тонко чує людей і їхні потреби і він чудово знає, що наша нація, яка характеризується високою моральністю та духовністю, ніколи не відмовиться від пам’яті про своїх предків. А вони на цьому паразитують», — підсумовує В.Кіров.

 

 

У Львові створять організацію «Тверезий Львів»

Волонтери соціального проекту «Ми за тверезий Львів» (у рамках програми ЛМР «Перший кар’єрний крок») та Львівська обласна організація НСЖУ започаткували проект «Ми – за тверезий Львів, тверезу Україну».

На сьогоднішній прес-конференції з цього приводу зазначалося, що в Україні діє Всеукраїнська організація «Твереза Україна», а у 20 містах створені осередки.

Одна з учасників прес-конференції Марта Теленчі запропонувала створити таку організацію і у Львові та закликає охочих львів’ян приєднуватись до її створення. Організація носитиме назву « Тверезий Львів».

Як зазначено у прес-релізі, Україна посідає першість в Європі за рівнем споживання пива серед дітей та підлітків.

«Всім добре відомо, що у кіосках з надписами «Я не продаю алкоголь і цигарки неповнолітнім» можна без проблем зробити покупку. Та будь-яка заборона діятиме як спокуса доки не зародиться і не пошириться мода на тверезе життя», – наголошують організатори проекту.

«Боротьба з алкоголізмом – це нісенітниця, потрібно пропагувати здоровий спосіб життя», – зауважив дійсний член Міжнародної академії тверезості, педагог Федір Калінчук.

У свою чергу, Президент міжнародної Федерації бойового гопака Володимир Пилат додав, що тютюн і алкоголь дає найбільші прибутки, тому нікому не вигідно говорити про них правду.

 

 

Німецький банк KfW має намір прокредитувати закупівлю електротранспорту для Львова

Німецький банк KfW має намір прокредитувати закупівлю електротранспорту для Львова

Про це повідомила прес-служба Львівської міськради.

Можливість залучення коштів обговорить сьогодні начальник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій Сергій Кіраль на зустрічі з директором представництва Кредитної установи для відбудови (KfW) в Україні Крістіаном Дернером.

Також планують обговорити фінансування проектів дорожньо-транспортної інфраструктури, вирішення проблем із корками в місті та модернізацію рухомого складу. Окремою складовою перемовин стане фінансування та закупівля електротранспорту для Львова.

Кредитна установа для відбудови (KfW) – державний банк, створений в 1948 р., що є лідером серед банків Німеччини у сприянні економічному розвитку Німеччини, Європи та світу. Центральний офіс KfW знаходиться у Франкфурті-на-Майні, його представництва – в Берліні, Бонні та за кордоном у більш ніж 50 країнах. KfW має рейтинг ААА, тому має можливість надавати дешеві кредити.

KfW фінансує розвиток економічної та соціальної інфраструктури та проводить заходи щодо захисту ресурсів та охорони навколишнього середовища в більш ніж 50 країнах світу.

Серед сфер діяльності KfW виділяють фінансування соціальної інфраструктури (водопостачання, енергопостачання, освіта, охорона здоров’я тощо), будівництво та енергозбереження, охорона навколишнього середовища та експортне і проектне фінансування.

 

 

Львівська обласна організація СДПУ (О) підтримала на виборах міського голови Львова самовисуванця, лідера ГО „Самопоміч” Андрія Садового.

СДПУ (О) підтримала на виборах міського голови Львова Андрія Сад(о)вого.

Про це повідомив секретар ЛОО СДПУ (О) Ігор Шурма.

Рішення про підтримку Андрія Садового прийнято вчора на засідання політбюро ЛОО СДПУ (О).

„Сьогодні потрібна свіжа кров та енергія”, ― зазначив Ігор Шурма.

За словами Ігоря Шурми, при визначенні кандидатури есдеки керувались перш за все „львівським патріотизмом”. Партійність Андрія Садового та підтримка його головою ЛОО НСНУ Петром Олійником та партією „ПОРА” не зупинило СДПУ (О) при виборі кандидатури.

ЛОО СДПУ (О) розглядало три кандидатури для підтримки: Андрія Садового, Василя Куйбіду та Петра Писарчука.

Ігор Шурма зазначив, що Василю Куйбіді він особисто симпатизує, але за час керівництва у Львові Куйбіди „були не найкращі часи”. Також есдеки не хочуть допустити до керівництва в місті голову ЛОК НРУ Ярослава Кендзьора через його однопартійця.

Петро Писарчук не отримав підтримку есдеків, оскільки, за словами Ігоря Шурми, в складні для партії часи відвернувся від СДПУ (О).