Category Archives: Мистецтво

Колір повідомляє

Центр міської історії запросив до себе підбірку творів з колекції Британської ради (British Council), об’єднаних мотто «Бачити в кольорі».

Центр міської історії запросив до себе підбірку творів з колекції Британської ради (British Council), об’єднаних мотто «Бачити в кольорі». Шанс побачити графіку сучасних британських художників наявний до 24 жовтня 2010, з 10.00 по 18.00.

Виставка вельми едукаційна: пасує для знайомства з сучасним мистецтвом осіб, що звикли тішитися лише тим твором, в якому можуть розрізнити яблучко, цвіточек або тьотку в трусах. Водночас виставка відчувається як зустріч з давно знаним теплом кольору в роботах 1960-х, підхопленим у 1990-х, приємну зустріч з давніми знайомими.

Інтуїція працівників British Council відібрала ці роботи до колекції до появи на них багатозначної ціни художника класу люкс, і тепер можемо насолоджуватися графікою митців, що справді репрезентують британське мистецтво від 1960-х. Це Марк Во, Аргус Ферхерст, Алан Дейві, Джорджі Хоптон, Джеремі Деллер, Елісон Турнбулл, Дем’єн Хьорст.

Про кожного/кожну з них можна писати багатотомні ознайомчі праці, які легко заміняються гугл картінкі, якщо хтось дійсно не бачив (дуже вірогідно). Різні покоління, одна мета представлених творів: звільнити колір від форми, бо колір є самодостатнім способом вираження «тягаря смислу». «The weight of sense», яке можна брутально перекласти смисловим навантаженням, насправді не вантажить у цих роботах: колір спілкується з вами сам по собі на рівні емоцій, на рівні асоціативності вражень, з яких зіткана підсвідомість.

Надзвичайно органічне розміщення робіт створює відчуття дружньої вечірки – не в смислі, властивому відкриттям виставок, на які приходять практично ті самі люди. У пустому залі колір зберігає те ж тепло відвідин, не обтяжене раціоналізаціями критики чи образу.

Представлено добірку було в дуже мудрий спосіб: лекцією про роль кольору в творчості представлених у цегляній галереї Центру міської історії. Несподіваний вибір особи, а не традиційного ступеня доктора наук, дуже виплатився: співробітниця Британської ради Емі Петтіфаєр змогла оптимально передати ідею виставки, не переходячи межі, за якою починається захмарна комуна абстрактної критики, що відсилає на заслужений спочинок абстракцію критикованого мистецтва.

Водночас Емі не впала в гірку публіцистику науковця, що змушений шутницею судьбою спілкуватися з журналістами, і навіть примудрилася органічно вплести у традиційну презентацію зі слайд-шоу асоціації відчуттів – і власні, і англомовних слухачів. При тім Емі є студенткою магістратури, що Центр міської історії делікатно замовчує в її біографії українською.

Я собі уявила, що було би, якби замінити Емі магістранткою з арт-критики нашого ЛАМу. Ставлю сто гривень на безпросвітний мрак. Що то значит досвід: Емі кілька років працює в арт-менеджменті, тому може чітко сказати, що хотіли продемонструвати автори добірки (і тут особливі і щиросерді похвали власне чільному авторові – співробітниці Британської Ради Емілі Батлер та її колегам).

Лекція прекрасна, підсумую в кількох словах (сподіваємося на повний текст трохи пізніше, хоч це і не в традиціях Центру міської історії). Трохи історії: поява великої кількості промислово вироблених, а отже, здешевлених, кольорових пігментів дозволяє на революцію кольору, який до того обмежувався як ціною натурального пігменту, так і вимогою наслідування «тонів природи», як-от «тілесний тон» 19 сторіччя.

І зрештою 20 століття входить в захоплення кольором «у безстрашний спосіб». Колір починають сприймати як саме життя. Мері Мартін вибудовує рельєфи «чистотою білого»; поп-арт віднаходить колір як намацальну, матеріальну частину існування; Девід Гокні валиком наносить акрил блакитної води в «The Bigger Splash»; Джозеф Альберс шукає упорядкування сотень варіантів того, що ми називаємо одним базовим кольором, дозволяючи кольору бути самим по собі як той колір є; і ще сотні спроб подати колір вільним та промовляючим за себе до безпосереднього досвіду за допомогою «великого стрибка» асоціацій досвідів з кольором, так комунікуючи без апеляції до священних культурних стереотипів, замінених неітерованим досвідом чуттів. Сподіваюся, що мій грубий підсумок слугуватиме рекламою повного тексту.

Маленький аксесуар з особистого спілкування: з чим асоціюється туманний сірий Львів з заплутаними старезними гілками у парку Костюшка, забинтованими туманом хибами плану реконструкції Львова британській кураторці? З мріями, чи зі снами: a dreamy city. Чи то мрія наша як сон, чи то спимо і мріємо… З діями не асоціюється сплячий в тумані Львів.

Цікаво, чому така експозиція не презентувалася у жодному з наших музеїв та спеціально пристосованих високоповажних арт-просторів? ЦМІ прибіг першим чи уже був досвід приємного спілкування з держохоронцями високих ідей?

Якою буде відвідуваність виставки в контексті наших європеоїдних аспірацій? Це те, чим жив мистецький світ Британії. Чи слід припускати, що якщо ви дочитали до кінця, мистецтво 20 століття давно відомі вам речі? Якщо так, поділіться пізнаннями з кимось, хто все шукає на полотнах тьоток і яблук. Задля європеоїдних аспірацій, до прикладу.

Шанс побачити колір, що комунікує, як підбірку графіки сучасних британських художників наявний до 24 жовтня, з 10.00 по 18.00.