Category Archives: Події

Опонентів наказано знищити або купив собі трохи «Свободи»

ВО «Свобода» має не дуже добре реноме в середовищі Галицького політикуму. Їх називають «троянським конем» антиукраїнських сил, платними агентами олігархів, тощо.

ВО «Свобода» має не дуже добре реноме в середовищі Галицького політикуму. Їх називають «троянським конем» антиукраїнських сил, платними агентами олігархів, тощо. А якщо тема ВО «Свободи» виринає при розмові галицьких інтелігентів за чаркою кави, то такого наговорять про Тягнибока і його команду, що «якби лише половина з того була правда, вистачило б їм ганьби на все життя». Насправді не все так однозначно.

«Свобода», як і будь-яка партія, повинна звідкись брати гроші на свою політичну діяльність – це зрозуміло. І якщо, скажімо, донецькі чи які-небудь інші олігархи дають хлопцям Тягнибока гроші, то кожна сторона – і ті, хто дає, і ті, хто бере – переслідують власні інтереси. Тягнибок та його фаріони реалізовують «програму захисту українців», а їхні донецько-єврейські спонсори демонструють Східній Україні «звіряче обличчя українського націоналізму». ВО «Свобода» не продається, але вона дуже успішно здається в оренду.

Одним із наймачів «Свободи» віддавна є львівський олігарх Петро Димінський. Як розповідає сам Тягнибок, його з Димінським познайомив Віктор Ющенко. У 2002 році дрогобицький олігарх був основним фінансистом кампанії «Нашої України» на Львівщині. Димінському тоді віддали Дрогобицький виборчий округ, а решті одинадцяти мажоритарникам Ющенко представив першого як спонсора. «Звичайно, – згадує Тягнибок, – я тоді брав гроші на виборчу кампанію не з рук Димінського, а з рук керівника штабу – Степана Давимуки, який і розподіляв кошти».

Однак дуже скоро Тягнибок і Димінський знайшли спільну мову і налагодили безпосередній контакт. Коли наприкінці 2002 – початку 2003 року постало питання про те, хто очолить представництво «Нашої України» у Львівській області, Петро Димінський через уже керовану ним на той час президію обласної ради висунув на цю стратегічно важливу посаду якраз Олега Тягнибока. Однак кандидатура останнього не була підтримана “центром” і головним львівським нашоукраїнцем, а відтак керівником виборчого штабу і врешті-решт губернатором Львівської області став Петро Олійник – фігура, незалежна від Димінського.

Невдача не остудила теплих стосунків Димінського і Тягнибока. Увесь 2005 рік уболівальники „Карпат” мали можливість бачити в ложі для віп-гостей цю „солодку парочку”. Петро Димінський заявляв у пресі, що єдиною людиною, яку він би підтримав на виборах у мери Львова, є Олег Тягнибок.

Проте надалі стосунки між місцевим олігархом та ВО «Свобода» складалися зовсім не просто. Димінський за свої гроші хотів від команди Тягнибока повної покори, а «Свобода» за гроші готова була надавати масу різних послуг, однак чітко зберігала вірність своєму принципу: не продаватися, а лише здаватись в оренду.

У 2006 році, наприклад, Димінський, після того, як отримав відкоша від Юлії Тимошенко, хотів на власних умовах увійти у виборчий список ВО «Свобода», він несподівано для себе отримав відмову, а відтак був змушений задовольнитися холостим забігом на виборах до парламенту у складі очевидно непрохідної партії «ЕКО+25%».

«Свобода» не піддалася Димінському, бо на той час уже мала інших спонсорів.

Зокрема, під №15 у списку ВО «Свобода» йшов Леонід Нетудихата, офіційно записаний як тимчасово непрацюючий і безпартійний, а насправді працюючий у бізнес-структурах Ахметова (донецька компанія “Цифровий стільниковий зв`язок України” та харківська “Вілком”, які очолював Неудихата, були послідовно викуплені компаніями Ахметова). Більше того, Нетудихата був радником прем`єр-міністра Януковича в 2003 році, а у 1995-1997 рр. був гендиректором “Донецьктелекому”, потім очолював Укртелеком і Утел, і двічі був заступником міністра транспорту й зв`язку в уряді Януковича.

Крім того, як відомо з відкритих джерел, Леонід Нетудихата на той час володів одним з найбільших гранітних кар`єрів в Україні, а його рідний старший брат – Володимир Нетудихата, депутат Харківської обласної ради від ПР, очолював управління земресурсів аж доки його не вигнали через низку земельних скандалів.

Ще одне потенційно прохідне місце (№13) у списках “Свободи” у 2006 році отримав Геннадій Самвелович Чобанян, який працював гендиректором Донецької компанії «Укрросвугілля».

Звичайно, при таких спонсорах команда Тягнибока могла дозволити собі вибрики проти Петра Димінського. Але, схоже, взаємні політичні невдачі примирили давніх партнерів і стосунки Димінського зі «Свободою» знову стали нагадувати взаємовигідний симбіоз.

Найбільше «Свобода» з підтримкою бізнес-проектів Димінського «засвітилася» у квітні 2008 році, коли у Львові склалася критична ситуація з пошуком інвестора будівництва стадіону до Євро-2012. Тоді ВО «Свобода» активно пропихала в якості інвестора президента ФК «Карпати» Петра Димінського, який обіцяв інвестувати в це будівництво якщо міська влада передасть у власність ФК «Карпати» декілька об’єктів міської нерухомості, а також 17 га землі поблизу майбутнього стадіону.

Незалежні експерти та незалежні від Димінського міські депутати однозначно оцінили його пропозиції, як аферу. Один із депутатів міської ради з цього приводу заявив:

«Петро Петрович хоче створити народну футбольну команду ”Карпати”. Але не буває такого, що футбольний клуб плюс два готелі й базари — і вийде велика користь для народу. За оренду стадіону ”Україна” Димінський платить гривню на рік. Я теж можу сказати: дайте мені Стрийський парк, і я зроблю народну регбійну команду».

Однозначно негативно оцінила пропозиції Димінського по інвестуванню у будівництво стадіону газета «Експрес», яка тоді ще не була в надто дружніх стосунках з львівським олігархом:

«Євростадіон у Львові хоче будувати футбольний клуб, який є збитковим!

…Аналіз фінансового звіту “Карпат” показує, що минулого року в ФК “Карпати” вклали понад 40 мільйонів гривень. Проте доходи команди не можна назвати навіть мізерними у порівнянні з витратами – 4 мільйони 322 тисячі грн.! І де ж клуб, який збиткував на 36 мільйонів гривень, візьме 85 мільйонів євро на будівництво стадіону?»

До речі, щодо відкритості фінансування і самого гаранта, – продовжує газета «Експрес». «За усталеним міфом, пан Димінський нині є одним із найбагатших бізнесменів Західної України. Його статки неофіційно оцінюють у 600 мільйонів доларів. Чому неофіційно? Тому що достеменно дізнатися, чим Петро Димінський заробляє на життя, – неможливо»

Цій людині приписують зв’язок із такими фінансовими установами, як “Прайм-Банк”, “Індекс-Банк”, “Західна нафтова група”, “НПК-Галичина”. Деякі експерти кажуть, що його рахунки поповнюють і розважальні заклади. Наприклад, такі як мережа розважальних комплексів “Спліт” та “Гранд”. Кажуть також, що він має частку і в єдиному на Львівщині п’ятизірковому – готелі “Ріксос-Прикарпаття”, що в Трускавці. І повірте, спираючись на чутки, цей список можна продовжувати і продовжувати. Проте в жодній зі згаданих установ ніхто не хоче говорити, чи має вона стосунок до пана Димінського. Але і заперечувати цей факт ніхто не береться.

Сам же Петро Петрович не горить бажанням, поділитися секретом своїх доходів. “Я не маю практики рахувати свої гроші. Всю інформацію про мої статки можна знайти у податківців. Це їхня робота”, – каже почесний президент “Карпат”.

Отже, виникає питання: якщо інвестором буде пан Димінський, то як міська влада пояснить УЕФА походження інвестиційних коштів, що вкладаються у респектабельний європейський проект під назвою “Євро”, якщо таке питання виникне?…

На думку «Експресу», пропозиції Димінського явно відгонять аферою. «Адже пан Димінський попросив взамін за свою оригінальну послугу не лише створити “Народну команду “Карпати Львів”, але й віддати йому 140 гектарів землі у Брюховичах (що нині займають склади боєприпасів Мінооборони, бази обленерго і заводу ЛОРТА), колишню олімпійську базу “Динамо” у Славську, а також готелі “Львів” і “Жорж”, спортивну базу “Спартак” та кілька ринків. І це лише офіційні вимоги. Про що між собою можуть домовитися пан Садовий та пан Димінський за зачиненими дверима, можна лише здогадуватися… Якщо порахувати ринкову вартість майна та землі, які пан Димінський хоче отримати від міської влади у складі статутного фонду нового акціонерного товариства, то легко вийти щонайменш на 300 мільйонів євро. Віддавши це високоліквідне майно в заставу будь-якому пристойному банку, можна отримати 150 – 300 мільйонів кредитних коштів. А стадіон коштує 85 мільйонів! Ось і відповідь на риторичне запитання: а чи є в Димінського гроші. Та вони йому й не потрібні. Якщо у міській та обласній владі знайдуться дурні, що на запропонованих умовах увійдуть у проект “Народна команда “Карпати”, гроші з’являться самі. Але, перепрошуємо, навіщо так; багато говорити про інвестиції, якщо поки що мова йде про звичайну оборудку, яку легко вигадають навіть першокурсники факультету економіки?».

Спільний проект Димінського та ВО «Свободи» «Комунальне майно і земля – Димінському в обмін на інвестиції під Євро-2012 – для Львова» тоді зазнав невдачі. Але їх співпраця на цьому не припинилася.

Сьогодні в активній фазі перебувають ще один важливий для Димінського і «Свободи» спільний проект по захопленню регіонального телепростору Львівщини шляхом знищення комунального підприємства «Львів-ТБ», засновником якого виступає Львівська облрада. В цьому проектів «Свобода» не лише підтримує черговий бізнес-проект Димінського, але й переслідує чіткі власні політичні інтереси. Адже знищення Львів-ТБ позбавляє помаранчевих Львівщини, перш за все «Нашу Україну», безперешкодного доступу до такого впливово інформаційного ресурсу, як телебачення, а відтак – зменшує шанси останньої на перемогу на майбутніх місцевих та парламентських виборах. У цьому зацікавлена як Партія Регіонів, яку сьогодні цілковито підтримує Димінський, так і «Свобода», яка складе основну конкуренцію помаранчевим на цих виборах. Отож Димінський в будь-якому випадку залишиться не в програшу і в разі успішної реалізації цього проекту таки доб’ється серйозних реальних впливів на місцеву політичну ситуацію.