про політику та економіку
ГОЛОВНА  |  НОВИНИ |  НАГОЛОС |  СТАТТІ |  ІНТЕРВ'Ю |  ХРЕНІКА
ОГЛЯД ПРЕСИ |  ЧАТ |  КОНТАКТИ  |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ  |  КУЛЬТУРАnew!!!
     
 Цимбалюк влаштує підлеглим концерт          Василь Струс – новий начальник «даішників» Львівщини          Всіх жінок Львівської міськради преміюють          «Ратуша» виставила Садового на балкон          Безкоштовні концерти на вулицях Львова під загрозою         

СТАТТІ

«Луцьким замком» хочуть заволодіти «піховшеки» чи «долбанови»?

Луцька міська рада відмовилася фінансово підтримувати видання, співзасновником якого є. Самостійно вижити за нинішніх умов газета не готова. На адресу «Вголосу» надійшов лист головного редактора «Луцького замку», в якому висловлюється припущення, що у такий спосіб газетою хочуть заволодіти волинські «піховшеки» або «долбанови»...

Діалог глухих з німими або Про ціну комунального слова

Нині «Луцький замок» – виняткова газета. Хоча ми, журналісти міського видання, з цього не тішимося. Тому що, як виняток, серед усіх так званих комунальних видань Волині залишилися без підтримки свого засновника – Луцької міської ради і без фінансування на 2007 рік. А причина в тому, що у міській раді до влади дорвалися деякі молоді неоперені, але заповзятливі реформатори, далекі від реалій сучасного життя, далекі від розуміння призначення і функцій засобів масової інформації. Вони крім себе і слухняних виконавців навколо себе не бачать нікого і нічого. Хіба ще бачать нещирих підлабузників-консультантів, які обіцяють помахом чарівної палички зробити міське видання прибутковим. Як не прикро, на їхньому повідку іде міський голова, хоч і має немалий чиновницький і життєвий досвід.

І раніше комунальним газетам було нелегко. Журналісти, які прижилися у цих виданнях, не зважаючи на низьку зарплату і мізерні гонорари, тішили себе лише ілюзіями, що у них буде пенсія прирівняна до держслужбовців. Хоч і в кілька разів менша, але прирівняна. При цьому, правда, завжди зітхали, що до неї ще треба дожити. Але такого зневажливого ставлення до малої преси, як тепер, не було навіть у комуністичні часи з боку партійних функціонерів. Маю на увазі не тільки наш конкретний випадок. Її просто хочуть задушити фінансово, щоб позбавити людей місцевих новин і відвернути від місцевих проблем.

Отож, під яким пресом перебуває місцева преса?

Екскурс в історію боротьби міської газети за виживання

Скупе фінансування, байдуже ставлення до свого друкованого видання міських властей протягом 15 років робило свою справу. Поступово газету витісняли з ринку приватні видання. Криза виникала не раз. Причину чиновники вбачали у поганому керівництві, міняли редакторів, та все залишалося по-старому.

З початку 2003-го на півроку газета залишилася без фінансування, без редактора, на деякий час без бухгалтера і була доведена, як кажуть у народі, «до ручки». За несплату податків, пенсійних зборів нараховувалася пеня. Реалізовувалося лише кілька сотень примірників, решта роздавалася безкоштовно або списувалася в макулатуру. Колектив працював без зарплати, заборгованість друкарні сягала чотирьох місяців, за комунальні послуги не платилося кілька років.

У редакції була настільки застаріла комп’ютерна техніка, що молоді майстри, які приходили її ремонтувати, говорили, що вперше бачать такі комп’ютери. Тепер деякі з них стоять уже у відділах, як музейні експонати. Не було Інтернету, жодного диктофона, та, що говорити, навіть фотоапарата (фотокореспондент знімав своїм власним). Наймали приватний автомобіль, щоб розвезти газету розповсюджувачам.

Чимало моїх колег, яким пропонували очолити газету, вивчивши обстановку, відмовилися від заманливої посади. Коли у червні 2003-го мене призначили редактором, становище було майже безвихідне.

Але був у цьому і позитивний момент: тодішнє керівництво міської ради нарешті після перебування протягом багатьох років біля керма міста прийшло до розуміння, що газета таки місту потрібна і, щоб вона існувала, потрібно вкладати хоч якісь кошти. Визріла думка, що газетою все-таки повинен керувати професійний журналіст. Що головне не фінанси, а ті дивіденди, які приносить газета, висвітлюючи діяльність міської влади, життя обласного центру, подає думку мешканців міста, коротше кажучи, вона є своєрідним барометром стосунків між владою і громадою. Саме цих принципів ми і дотримувалися у своїй діяльності. Звичайно, була якась тенденційність, так вимагала обстановка. Але ми намагалися чесно, об’єктивно висвітлювати події і життя міста.

Багато часу і зусиль було потрачено, щоб вивести газету з кризи. Але ми знаходили підтримку у міського голови, його першого заступника, у багатьох депутатів. Щоправда, якщо чесно, то більше моральну, ніж матеріальну. Частіше нас обнадіювали, ніж допомагали коштами. Та й це було втішно, бо щось таки вдавалося зробити, хоч і з великими труднощами (працюєш в центрі міста, а на голову тобі капає – у прямому значенні, треба на даху тазика підставляти, бо дірявий дах, як і в багатьох адміністративних та й житлових будівлях нашого обласного центру).

Але якось самотужки латали той дах, де найбільше текло. Поволі латали й величезні дірки свого видання. Була зміцнена матеріальна база: придбали комп’ютери, факс, підключилися до Інтернету, з’явилися у журналістів фотоапарати, диктофони, купили на редакцію автомобіль.

Змінилась і сама газета. Вона стала виходити на 16 сторінках (раніше було 12) у двох кольорах. Була й ідея зробити зовнішні сторінки повноколірними. Цікавішою вона стала змістовно, проблемнішою та інформаційно насиченою. Про це кажуть і читачі, і колеги журналісти. Ми стали отримувати кошти і за реалізацію, і за рекламу...

У кожного своя правда, або, як кажуть росіяни, «прав тот, у кого больше прав»

Після виборів стосунки між новою владою і газетою вселяли оптимізм. Внаслідок розмови з міським головою Богданом Шибою з’явилася надія, що міська рада, її керівництво нарешті звернуть увагу на газету, засновником якої вони є. Виношувалися навіть ідеї перетворення «Луцького замку» у щоденну газету чи зробити її триразовий тижневий випуск. Обговорювалося питання об’єднання з іншою, такою ж малотиражною, як і наша, газетою, але обласною.

Ми не заперечували проти різного плану новаторств, тільки б вони були на користь справі і читачам. Ми надіялися на підтримку та взаєморозуміння, адже газета ні під час президентських, ні під час парламентських виборів не займала крайніх позицій, не служила одній політичній силі, а намагалася об’єктивно і збалансовано висвітлювати передвиборні процеси, події в місті, області, державі та світі. Та сподівання журналістів швидко розвіялися.

Стало відчутним упереджене ставлення до газети. Нас із невідомих причин почали асоціювати з попередньою владою, хоча підстав для цього не було. Адже завжди розуміли, що чиновники змінюються, а журналістам потрібно працювати.

Але у деяких чиновників, які прийшли до влади, на першому етапі їх діяльності було своєрідне розуміння свободи слова і суті призначення комунального видання. Вони вважали, що це їхня газета, почали намагатися вставляти цілі абзаци у тексти журналістів. І навіть просити їх поставити під готовим матеріалом свої підписи. Звичайно, мої, колеги не могли з цим змиритися. Я в той час перебував у відпустці, тож змушений був її перервати і прибути в редакцію. Треба сказати, що ці матеріали не були якимись особливими, їх могли написати і наші журналісти. Але принцип полягав у тому, що так зневажливо ставитися до професії журналіста не можна. Навіть при комуністичній владі, коли нас вважали «коліщатками і гвинтиками» системи, такого не було.

Відбулася відверта розмова із заступником міського голови, який, здалося, мене зрозумів, а потім і з міським головою Богданом Шибою після того, як він вийшов з лікарні. Я запропонував чітко проводити думки: є позиція міської ради з того чи іншого питання, її повинні висловити на сторінках газети керівники (це може бути виступ, інтерв’ю, прес-конференція), є думка мешканців міста – ми також її публікуємо, журналісти ж є своєрідними посередниками, які доносять цю думку до читачів, звичайно, можуть висловити і свою точку зору на ту чи іншу проблему. А намагатися загрібати жар чужими руками – невдячна справа…

Я не робив з цього проблеми, вважаючи ці випадки дрібним непорозумінням і недосвідченістю молодих чиновників, не намагався афішувати цих подій, хоч на редакційній летучці ми їх обговорили. Проте інформація набула розголосу в журналістських колах: шила в мішку не сховаєш.

Після цих випадків ставлення до газети кардинально змінилося. Мене перестав приймати міський голова, посилаючись на свою зайнятість. Із 60 тисяч гривень, які запланували виділити на IV квартал (міським головою було затверджено новий кошторис) редакції додатково, було виділено лише 20. Ми такого не чекали і в результаті утворилася заборгованість друкарні в кінці 2006 року, яку, правда, пообіцяли погасити, надавши гарантійний лист. Адже лише за IV квартал газета опублікувала на своїх сторінках різних повідомлень, оголошень, регуляторних актів та матеріалів, які висвітлюють діяльність міськради, за нашими скромними рекламними розцінками, на суму більше 55 тисяч гривень. Тому звинувачувати нас у неодноразових зверненнях про додаткові кошти немає підстав. Хоч і не було б нічого дивного, якби й звернулися за допомогою до свого засновника, адже надходження в річний бюджет міста було значно перевиконано.

Піди туди, не знаю куди, принеси щось, не знаю що…

Про те, що не буде фінансування для газети на наступний рік, ніхто в редакції й не думав. Профільна комісія, на засіданні якої я був присутній, підтримала газету і внесла пропозицію виділити 250 тисяч гривень. За день чи два до сесії заступник міського голови Анатолій Пархомюк сказав мені у телефонній розмові, що планується виділити більше 200 тисяч і, окрім того, погасити борг за минулий рік, щоб надалі проблем не виникало.

І ось сюрприз… Відбулася сесія, грошей у бюджеті на видання міськради не знайшлося. Ми поставили питання перед керівництвом міськради озвучити їхню позицію щодо газети під час зустрічі з трудовим колективом редакції. Така зустріч відбулася. Речниками засновника стали секретар міської ради Святослав Зелінський і заступник міського голови Анатолій Пархом’юк. Нарешті ми почули позицію керівництва: така газета їх не влаштовує. Здивувало тільки інше: чому проблему не можна було обговорити раніше.

Головні тези, які озвучили міські чиновники. Газета повинна бути самоокупною. Газеті дається повна свобода. Працювати будемо лише в режимі прохань. Газета стає прибутковою при тиражі 6-7 тисяч. Питання фінансування повинні стояти на останньому місці. Максимально наростити тираж. В такому вигляді, в якому нині є «Луцький замок», ми його фінансувати не будемо. Потрібні нові ідеї, нове бачення, нарощування тиражу. Як це зробити, краще журналістів ніхто не знає.

На перший погляд, все чітко і правильно викладено. Тільки виникають питання: чому лише після того, коли припинили фінансування, а не перед тим, висловлено думку, яким хочуть бачити видання чиновники. І прямо як у казці: піди туди, не знаю куди, принеси щось, не знаю що … все одно буде не те, що я хотів.

Складається враження, що міські чиновники хочуть задушити нас фінансово і, провівши кадрові зміни, зробити газету з «ручним управлінням». Можу їх порадувати: і в нас знайдуться свої піховшеки, чи, як казав мій один колега, долбанови, і будуть за ними бігати, і в рот будуть заглядати, і варто їм крикнути «фас» – загавкають на кого вкажете. І свій підпис поставлять під будь-яким темником.

Не так все просто й з фінансами. Не ми такі одні, як здається чиновникам і деяким депутатам міськради, погані менеджери. Майже всі такі у комунальних і державних виданнях.

Не знаю, скільки коштів виділяється на «Урядовий кур’єр», але, за неофіційними даними, опублікованими нашими колегами у львівському тижневику «Ратуша», газета Верховної Ради «Голос України» має 10 мільйонів дотації. Тираж її не 7 тисяч, пане Зелінський. Міській газеті «Вечірній Київ», тираж якої 25-30 тисяч примірників (це на 4 мільйони мешканців, не знаю чи у столиці проводять соціологічні опитування, скільки процентів мешканців читає газету), виділяється міськрадою 3 мільйони гривень дотації. Щось не в’яжеться з висновками наших «експертів» та їхніх рахувальників-підлабузників про самоокупність видання.

А львівській «Ратуші», яка перебуває у конфлікті з керівництвом міськвиконкому і міським головою, майже в кожному номері критикуючи їх, все-таки виділили на півроку 200 тисяч гривень. Є ще один приклад на Львівщині: самбірській районці, яка виходить двічі на тиждень на чотирьох полосах (це половина «Луцького замку) тиражем 2 тисячі примірників, виділено 220 тисяч гривень. А як же у нас на Волині виживають так звані комунальні видання? У Нововолинську на місцеву газету виділено 140 тисяч гривень. У Маневицькому районі – 152, у Горохівському – 150, в Іваничівському – 140 тисяч гривень. Прикладів досить? Причому бюджети цих міст і районів у кілька разів менші, ніж в Луцьку.

Я не можу сказати, скільки і з чиєї кишені виділяється деяким приватним недержавним виданням, хоч і знаю: комерційна таємниця. Кому, скільки і чому – хай зробить висновок сам читач.

«Бідненько ви живете, панове журналісти!..»

Сьогодні нам, працівникам газети, ніяково, коли до нас приходять лучани, за облуплені стіни в коридорах, за допотопні столи у кабінетах і застарілі комп’ютери. А приходять до нас не тільки лучани. Торік у нашому виданні побували польські і німецькі журналісти, всесвітньовідомий шахіст, гросмейстер Василь Іванчук, народні депутати, політики, відомі вчені, колеги зі столиці, Львова та інших міст.

Головним для газети за весь період її діяльності, а скоріше існування, було вижити. Нашкребти на друкарню, на зарплату, хоч на якийсь диктофон чи стілець. Скільки я не звертався з листами до керівництва, нам не ліквідували комунальний податок. Ні при старій, ні при новій владі не передали на баланс приміщення, яке рішенням сесії передане у статутний фонд газети. Звідси і поширюються чутки, що його хочуть «прихватизувати». Та що казати, я звертався в міськраду, щоб наші засновники передали нам хоч кілька списаних комп’ютерів. Як кажуть, «ні прівєта, ні отвєта»...

Один відомий в області бізнесмен, який, зайшовши у нашу редакцію, з першого погляду зробив висновок: «Бідненько ви живете, панове журналісти… І це газета міськради?». Це тільки зовнішні враження, він не знав ще, що зарплата у працівників редакції нижче середньої по місту, що деякі журналісти змушені підробляти в інших виданнях.

Що говорити, коли у розвиток газети міськрадою не було вкладено жодної копійки. А щоб ми не могли самі розвернутися, крім основного, запроваджено рішенням сесії ще і 25-процентний комунальний податок з прибутку. Лише минулого року ми заплатили у пенсійний фонд та в бюджет майже 100 тисяч гривень податків і зборів.

Сьогодні дехто з депутатів, а більшість з них люди, що працюють у бізнесових структурах чи мають власний бізнес, зовсім не знаючи ситуації, заявляють: «Поганий менеджмент у газеті!», «Поганий маркетинг!». Про який менеджмент і маркетинг можна було говорити з 86 тисячами дебіторської заборгованості, одним факсом, допотопною комп’ютерною технікою. Дірявим дахом. Стінами у кабінетах, які позатікали від дощів, талого снігу і вкрилися грибком.

Мабуть, вони знають: сьогодні у будь-яку справу, щоб добитися успіху, треба вкласти гроші. У газету при такій насиченості газетного ринку, можна сказати перенасиченості, треба вкласти великі гроші, щоб її належно «розкрутити», збільшити тираж. Чи готова до цього міськрада? Адже нам не виділяють ні копійки. І не стане газета міська самоокупною ні при семи, ні при десяти тисячах. Можливо, і є приклади, де комунальні видання не фінансуються і мають великі тиражі та прибутки, але я їх не зміг знайти. Що говорити, коли у багатьох європейських країнах місцеві незалежні газети мають державну дотацію, а в деяких муніципальні газети навіть роздаються безкоштовно.

Ми працюємо над новою концепцією газети, готуємо реальний, підкреслюю: реальний, бізнес-план. Можливо, і декілька варіантів. Але без моральної і матеріальної підтримки їх буде неможливо втілити в життя. Так, ми поки що єдина міська газета, але конкурувати з іншими потужними виданнями, які виходять на Волині, нам нелегко. Ми не маємо, ні належної матеріальної бази, ні такої зарплати, як в інших колективах, ні моральної підтримки засновника, не кажучи уже про кошти для розвитку.

Наприкінці жартома скажу, що маленькі німі заговорили. Чи почують їх великі глухі? Сподіваємось, діалог матиме продовження. І є надія, що з користю для загальної справи.




Феодосій Мандзюк, головний редактор газети «Луцький замок», 29.01.2007 14:49:48

ЦІКАВИНКИ:

ВАШІ ВІДЗИВИ


Жигало, 2007-01-30 20:12:57
Ці пихаті новоспечені очільники не знають, з ким граються. Колеги, влаштуємо цим підарам обструкцію?
Залишити відгук
Автор
E-mail
Повідомлення

НОВИНА ГОДИНИ

  Олег Мандюк: Будемо працювати спільно, а тому краще. »»  

Чи знаєте Ви, що...

... всі кладовища забиті людьми, які вірили, що їх замінити неможливо »»

ЛЬВІВСЬКІ НОВИНИ

  Цимбалюк влаштує підлеглим концерт »»  
  Василь Струс – новий начальник «даішників» Львівщини »»  
  Всіх жінок Львівської міськради преміюють »»  
  «Ратуша» виставила Садового на балкон »»  
  Безкоштовні концерти на вулицях Львова під загрозою »»  

НОВИНИ УКРАЇНИ

  Ющенко просить потерпіти з європоїздками два місяці »»  
  Побачення України з ЄС запланували на вересень »»  
  Ющенко почув "позитивну реакцію" про голодомор »»  
  Ющенко здійснив європейський прорив »»  
  Україна потребує нових змін до Конституції - Богатирьова »»  

РЕЙТИНГ СТАТТЕЙ

  Чорні діри в прізвищі Тим@шенк@ + фото »»  
  Як тепер спростовують інформацію »»  
  Таємна переписка Ганни Гєрман »»  
  Культ Вакарчука або пісня про коників »»  
  Львівські журналісти і шизофренія висунутих членів »»  

ВАШІ ВІДЗИВИ

Хотілося б почути думку автора. Відверту. Пане "тіпа журналіст", ви, обкурений януковщиною, ніколи »»
АДАМИК НАШ ПРЕЗИДЕНТ... »»
Ало, хто і де буде горіти не Вам або мені вирішувати! Виймітьсвої крила з мурмеляди пафосу і лукав »»
Породжений дияволом, освячений і оплачений ФСБ буде горіти в пеклі за земні гріхи, за бруд вилитий н »»
Срав я на забавки. А читати цікаво. »»
     
ГОЛОВНА  |  НОВИНИ  |  НАГОЛОС  |  СТАТТІ  |  ІНТЕРВ'Ю  |  ХРЕНІКА
ОГЛЯД ПРЕСИ  |  ЧАТ  |  КОНТАКТИ  |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ  |  КУЛЬТУРАnew!!!
     
Rambler's Top100
© VGOLOS.COM.UA. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.
Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації, наведеної в нередакційних матеріалах.

Передрук, копіювання, а також відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "PRESSTIME.COM.UA",
ЗАБОРОНЕНО В БУДЬ-ЯКОМУ ВИГЛЯДІ, лише з .

RSS/RDF: новини – http://vgolos.com.ua/export/news/     статті – http://vgolos.com.ua/export/articles/         Написати листа:       Дизайн: А. Черкашин