ГОЛОВНА  |  НОВИНИ  |  НАГОЛОС  |  СТАТТІ  |  ІНТЕРВ'Ю  |  ХРЕНІКА
ОГЛЯД ПРЕСИ  |  ЧАТ  |  КОНТАКТИ  |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ
     
 Депутати Львівської облради просять Максимова взяти під особистий контроль справу Курбанова          На утримання чиновників Львівської облради у 2007 році потрібно майже 4 млн грн          Депутати облради вже зовсім втратили робочий настрій          Новоженець віддав Ганущину ящик шампанського          До Ратуші передчуття свята ще не прийшло         

СТАТТІ

Іван Денькович - заступник голови Львівської облради, голова ЛОО партії ВО «Батьківщина», голова фракції БЮТ у облраді

Іван Денькович народився 20 січня 1963 року в селі Задільсько Сколівського району, що на Львівщині, в родині селян. Батько та мати все життя пропрацювали у радгоспі. Родина була великою — окрім сина Івана, в сім’ї виховували ще четверо дітей — трьох доньок і ще одного сина. Старшою за Івана була сестра, яка сьогодні з чоловіком і чотирма дітьми мешкає у сусідньому селі. Решта дітей Деньковичів, в тому числі й Іван, з часом перебралися до Львова.

«Край прекрасний, Карпати, але жити там дуже важко. Ми, діти, з ранку до вечора були зайняті в полі, працювали в радгоспі, допомагаючи батькам доглядати за картоплею, льоном, працювали на сінокосі. Ми не те що працювали, а «пахали» з ранку до вечора. Я знаю ціну куску хліба і як його важко заробити».

Коли Іванові виповнилося 7 років батьки віддали його до місцевої 8-річної школи. Навчання у школі відбувалося, як переважно буває у селі – без відриву від роботи по господарстві.

«Зранку біг до школи, а після обіду треба було пасти корів. Я брав з собою книжки і вчився. Влітку, правда, залишався час пограти у футбол, який ми, хлопці, просто обожнювали і тому, ганяли м’яч, як тільки видавалася вільна хвилина».

Незважаючи на те, що праця в господарстві віднімала багато часу, Іван Денькович був одним із кращих учнів у школі і закінчив 8 класів лише з однією четвіркою з української мови. 9-10 класи Завадківської середньої школи він закінчив вже на самі п’ятірки. Однак медалі не отримав. Завадила саме та четвірка з української мови, яку отримав за восьмий клас. Згадуючи шкільні роки, Денькович розповідає, що він був вимогливий до себе у навчанні, виконував всі доручення і завдання вчителів.

Серйозне ставлення до шкільної науки, з одного боку, було зумовлено тим, що Іван змалку ріс самостійним хлопцем, старшим у сім’ї, а отже мав бути прикладом для молодших, а з іншого тим, що в селянській родині Деньковичів традиційно з великою шаною ставилися до освіти і заохочували дітей до навчання. Батьки усвідомлювали, що тільки здобуття освіти допоможе дітям змінити життя, «вибитися в люди».

Рішення стати вчителем математики визріло в Івана Деньковича ще в школі. Високі бали у атестаті зрілості дали йому можливість обирати навчальний заклад і в 1980 році Іван Денькович вступає на математичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка.

«Я зміг обирати де вчитися: або Дрогобицький педінститут, або Львівський університет. Вибір мною був зроблений на користь останнього».


ІІ.
В університеті, майже так само, як і у школі, Іван Денькович не зміг собі дозволити повністю зануритися у навчання: прожити на 40 рублів стипендії студенту було практично не можливо, а чекати допомоги з дому не доводилося. Отож у вільний від навчання час Іван Денькович намагався знайти можливість підзаробити.

«Я старався заробити собі на кусок хліба. У нічний час вагони розвантажував, влітку, під час канікул, тричі працював у студентських будівельних загонах, у Вологді. Перший рік, пам’ятаю, ми будували у селі Іда залізничну колію. Я отримав тоді 1240 рублів. Це були великі гроші. У Вологді купив подарунки для родини, частину грошей віддав мамі, на інші — одягнувся. Незважаючи на всі ці труднощі, університетські роки сьогодні я згадую, як найкращі у моєму житті»

На п’ятому курсі Іван Денькович одружився з одногрупницею. Після завершення університету він отримав скерування на роботу у Дніпропетровську область.

«Я поїхав у Дніпропетровську область, але там мене ніхто не чекав, не було місця. Тоді я попросив дати мені відкріплення, але ніхто мені його не дав ні в районному, ні в обласному управлінні освіти. Довелося їхати в Київ. Там зробили перерозподіл і мене скерували у Львівське обласне управління освіти».

Позаяк дружина Івана Деньковича вже працювала у Львові, в одному із проектних інститутів, то в управлінні йому з величезними труднощами, але все ж таки підшукали роботу вчителя математики у Львові. Восени 1985 року він вперше переступив поріг СШ № 73, що на вулиці Дністерській.

«Це була школа з так званою «змішаною» формою навчання. Дали мені два дев’ятих класи, отож математику я викладав і російською, і українською. До того ж один із цих дев’ятих я отримав у класне керівництво. Було важко, бо в мене не було досвіду, я не володів навчальними і виховними методиками. Учні в ті роки були складні. Але, через два роки, коли ці класи випускалися, мої вихованці ставилися до мене з повагою, як до свого старшого колеги, і мені це було приємно відчувати».

У 73-й школі Денькович пропрацював 15 років, не оминувши жодного щабля шкільної кар’єри: від вчителя до заступника директора з навчально-виховної роботи. Саме в цей період остаточно формується і загартовується його характер, він набуває навиків організатора, керівника, педагога. На цей же період життя випали і серйозні випробування, пов’язані із кризою кінця 80-х—першої половини 90-х рр. Попри те, що в ці роки освіта опинилася у вкрай занедбаному стані, професія вчителя втратила соціальний престиж, а держава була не спроможна фінансувати потреби освіти, Денькович залишився на робочому місці, не покинув школи і своїх учнів. Бо за будь якіх часів хтось мусить сіяти хліб, лікувати людей і виховувати дітей. Це не професія, це – місія.

У 2000 році Денькович бере участь у конкурсі на заміщення вакантних посад директорів середніх шкіл Львова. Після розгляду документів, поданих на конкурс, йому зателефонувала завідувач райвно Залізничного району Людмила Козак і повідомила, що він пройшов відбір і затверджений на посаду директора СШ № 18 м. Львова. Навряд чи Денькович тоді уявляв, що проста зміна місця роботи призведе вже в недалекому майбутньому до набагато значніших змін у його житті….

ІІІ.

Іван Денькович на новій посаді директора з ентузіазмом приступив до роботи.

«Я працював і з батьками, і вчителями, і з учнями. За два роки мені вдалося досягти реальних змін, поліпшити шкільну технічну і матеріальну бази, в тому числі два класи були обладнані комп’ютерами. Як наслідок, пожвавився і осучаснився навчальний процес, вчителі стали використовувати нові методики та технічні засоби у викладанні».

Наполегливість і завзятість нового директора, а головне – результативність його роботи були помічена колегами-педагогами, батьками і самими учнями. У Деньковича появилося багато нових друзів-освітян і просто помічників з числа батьків учнів.

У 2001 році Денькович пристає на пропозицію вчительки свої школи Ірини Модестівни Міндюк познайомитися з її родичкою — народним депутатом Зореславою Ромовською, яка тоді очолювала обласну організацію «Батьківщини». Невдовзі Денькович став членом цієї партії.

Цей крок виявився першим досвідом політичної діяльності 38-річного директора. До цього Денькович не був у жодній партії, в тому числі КПРС. Останнє до певної міри загальмувало його кар’єрний ріст у радянські часи. А от тепер вступив… І відверто кажучи, його вибір у 2001 році багато хто розцінив би як, м’яко кажучи, не дуже вдалий. Адже тоді «Батьківщина» на Львівщині була дуже слабкою в організаційному плані, практично не мала впізнаваних лідерів, а отже реально її шанси на успіх у майбутніх місцевих виборах 2002 року розцінювалися як дуже низькі.

На запитання чому він обрав саме «Батьківщину», Іван Васильович сьогодні майже серйозно відповідає:

«Партій було багато, але на той час лідер був лише один — Тимошенко. Це жінка, яка працювала, з якою поводилися несправедливо, тому я обрав Тимошенко. Вона мені дійсно подобалася тоді і продовжує подобатися сьогодні… «Батьківщина» моя перша партія і я не жалію».

А от, як на це ж саме питання Денькович відповів у травні 2003 році, в інтерв’ю газеті «Поступ»:

«Я вступив у партію в 2001 році. Тоді вже був на посаді директора школи. Мене хвилювало те, що робиться у Львові й усій державі. Я уважно вислухав позицію Юлії Володимирівни Тимошенко і повірив у неї».

Вибір Деньковича на користь «Батьківщини» визначався, як насправді, не лише особистими симпатіями до Юлії Тимошенко, він був соціально вмотивований. Як освітянин, Денькович обрав партію, яка в останні роки найбільш адекватно відповідає соціальним та політичним настроям і очікуванням вчителів, лікарів, працівників культури та багатьох інших верств українського суспільства, життя яких значною мірою залежить від соціальних орієнтирів політики держави. Саме в «Батьківщину» вступали львівські вчителі, колеги Деньковича по роботі. Всі вони інтуїтивно відчували, що Тимошенко відповідає їх сподіванням на відновлення соціальної справедливості в державі. «Справедливість є. За неї варто боротися».

У 2002 році трудовий колектив СШ № 18 висунув свого директора Івана Денькович кандидатом в депутати Львівської міської ради по 19 виборчому округу. Підтримка вчителів, батьків, а також партії забезпечила Деньковичу перемогу.

За результатами виборів з’ясувалося, що «Батьківщина», попри шалений успіх БЮТ у Львівській області на виборах до парламенту (17% - на Львівщині), вщент програла місцеві вибори «Нашій Україні» у Львові. До міської ради за підтримки БЮТ пройшло лише три депутати із 90: член «Батьківщини» Іван Денькович та дві позапартійні кандидатки — Галина Лаврись і Віра Лясковська. Ще менш втішними були результати виборів в облраду, куди представники «Батьківщини» взагалі не потрапили. Не отримали львівські БЮТівці і свого представника в парламенті – Зореслава Ромовська програла мажоритарний округ Олексі Гудимі. Відносним успіхом можна було вважати хіба те, що позапартійний Любомир Буняк став мером Львова за особистої підтримки Юлії Тимошенко.

ІV.

Розгромні для львівської «Батьківщини» результати березневих 2002 року виборів поставили перед організацією і перед київським керівництвом партії питання: хто винен і що робити?

Декілька перевірок, проведених у Львові і області киянами, виявили недоліки та порушення у роботі обласного партійного керівництва, якими в значній мірі був зумовлений провал на виборах. До цього Київ на все це в значній мірі «закривав очі», бо недоліки у організаційній роботі компенсувалися високим публічним авторитетом і популярністю лідерки обласної «Батьківщини» Зореслави Ромовської. Однак після виборів, внаслідок втрати Ромовською статусу народного депутата, її позиції в партійному середовищі сильно похитнулись. Багато з тих, хто раніше мовчав, почали висловлювати невдоволення діяльністю Ромовської, критикувати її методи керівництва парторганзацією. У повітрі запахло скандалом…

Головним закидом на адресу Ромовської стало те, що вона практично не займається партійною діяльністю, позаяк більшість часу, як юрист, проводить у Києві. Незадоволення викликало також схильність Ромовської до кумівства: міську партійну організацію очолював її зять Анатолій Забарило. На останнього в повній мірі лягала відповідальність за поразку партії на виборах у Львові. Оскільки у «Батьківщини» був лише один свій партієць депутатом у Львівській міськраді, заміна Забарила на Деньковича виглядала природно. Восени 2002 року Івана Деньковича обирають головою ЛМО ВО «Батьківщина».

Але внутрішня напруженість у «Батьківщині» не послаблювалася.

При цьому у керівництва «Батьківщиною» в Києві, а також у членів львівської організації, які виступали за зміни в обласній партійній організації і ув’язували їх з необхідністю зміни керівника, було одне слабе місце – «Батьківщина» у Львові на той час не мала іншого лідера, який би був рівноцінною заміною Ромовській в сенсі публічного авторитету. Спроба ж нав’язати львів’янам репрезентанта з Києва завершилася провалом – львівське товариство його бойкотувало. В цій ситуації залишався єдиний правильний вихід – підтримати кандидатуру, яку запропонують самі львів’яни. Останні ж зупинили свій вибір на Деньковичу, що виглядало цілком логічно і природно, адже він був першим серед рівних — голова Львівської міської організації і депутат Львівської міської ради, представник освітян, з яких формувався кістяк рядових членів партії.

У грудні 2002 року Ромовська, не отримавши підтримки Тимошенко, склала з себе повноваження голови обласної організації «Батьківщини». Тоді ж Деньковича було призначено виконуючим обов’язки голови ЛОО «Батьківщина». А у березні 2003 року вже делегати чергової партійної обласної конференції висловили йому свою підтримку.

«Чому вибір пав на мене, я не знаю. Тоді приїхав Бойко Микола Миколайович, він мав спершу очолити організацію, але його ніхто не сприйняв. 23 березня зібралися всі голови районних партійних організацій і прийняли звернення до Тимошенко, щоб обрати Деньковича на голову обласної організації. В житті був в мене ще один такий етап, коли всі зібралися і підтримали мене на керівника штабу БЮТ. Це для мене було великою несподіванкою. Я тоді не задумувався над тим, що це може потягнути зміни у моєму житті. Колектив мене висунув, я не мав права йти всупереч його рішенню. Я не мав морального права».

Денькович був свідомий того, що його призначення зовні виглядало нерівноцінною заміною Зореславі Ромовській.

«… Різниця в керівництві полягає в тому, що Зореславу Ромовську знали у всьому місті і вона мала авторитет. Мене знають добре лише у Галицькому районі як колишнього вчителя і завуча школи, а в Залізничному районі як директора школи. А щоб мене знали як політичного діяча, ще треба вчитись і працювати. Буду робити усе, щоб виправдати покладені на мене надії. (Поступ, 2003)».

Проте і в середині партійних рядах це рішення було сприйнято далеко не всіма. Одразу ж після партконференції з лав «Батьківщини» вийшли завзяті опоненти Ромовської на чолі з членом обласного бюро Ольгою Низовою. Вони виступили проти Ромовської, але ніяк не очікували, що їх боротьба завершиться призначенням Деньковича.


V.
Отож трохи більше, ніж через два роки з початку своєї політичної кар’єри, Іван Денькович опинився біля керма обласної організації впливової політичної партії. Партії, яка посідала помітне місце у парламенті, партії, яка мала харизматичну лідерку, популярність якої з дня на день зростала в Україні і на Львівщині, і яку тодішня влада переслідувала за опозиційну діяльність.

Політичний досвід Деньковича на той час обмежувався організацією власних виборів до міськради і 5-ма місяцями керівництва міською партійною організацією. Але брак досвіду практичної діяльності компенсувався іншим вагомим капіталом: Денькович отримав довіру рядових членів, підтримку керівників місцевих партійних організацій, корпоративну підтримку освітян, серед яких було багато вже не просто колег по роботі, але справжніх товаришів по партії.

Центральний провід «Батьківщини» поставив перед Деньковичем чітке завдання – підготовка партії до наступних президентських і парламентських виборів. Для Львівської обласної організації це означало реально розбудову мережі партійних організацій майже з нуля.

«Ми провели ревізію і з’ясували, що партійні організації були просто запущені. Офіційно вони були зареєстровані, але знайти керівника було не можливо. Люди були розчаровані, дехто просто відійшов від політики. В мене було одне єдине завдання — зміцнити кадри».

Денькович особисто береться за вирішення цієї проблеми.

«Я їздив по області, шукав кадри. Було важко, бо й сам був молодий, не мав досвіду партійної роботи. Але поступово команда і колектив почав формуватися. Практично вже у 2003 році нам вдалося відновити роботу всіх районних і міських організацій».

Відновивши роботу основних парторганізацій Денькович береться за подальшу розбудову партійних структур в області. Осередки «Батьківщини» створюються при кожній сільраді. Партійні ряди зростали щомісяця. Сьогодні на Львівщині діє 700 парторганізацій «Батьківщини». Партія нараховує 19 тис. членів.

Маючи за собою потужну партійну структуру Денькович вже без особливих проблем вирішує третє основне завдання, яке було поставлене перед обласною організацією напередодні виборів. На кожній виборчій дільниці в області була створена партійна група в кількості 5 чоловік. Не вдалося цього зробити в повній мірі лише у двох з 20 районів області.

Львівська «Батьківщина» була організаційно готова до виборів.


VІ.

На президентських виборах 2004 року «Батьківщина» у блоці «Сила народу» підтримувала кандидата від націонал-демократичних сил Віктора Ющенка. БЮТ на Львівщині тісно співпрацював з «Нашою Україною». Особисто Денькович був закріплений куратором виборів у Турківському району. Але після другого туру, у листопаді, він вернувся до Львова і активно включився в революційну боротьбу. Як член Комітету національного порятунку Львівщини Денькович брав участь у мітингах у Львові.

«Зранку до вечора ми були біля Оперного чи біля Шевченка. Особливо запам’яталися перші дні, коли вдарили морози, а ми без шапок, не вдягнуті по-зимному, але були з людьми».

В ті дні здавалося, що «Наша Україна» і БЮТ справді стали рівноправними партнерами в боротьбі за політичні зміни в державі. Але після перемоги ситуація змінилася. Хоча вчорашні союзники не перетворилися на ворогів, проте «Наша Україна» раптом почала заперечувати реальний внесок БЮТ у повалення режиму Кучми-Медведчуків на Львівщині і зробила все, щоб відтиснути «Батьківщину» від процесу формування нової структури виконавчої влади в області. «Батьківщині» з «панського столу» відкинули одну посаду голови райдержадміністрації і 5 посад заступників голів райдержадміністрацій.

Втім, входження БЮТ у органи центральної та обласної влади вкупі зі змінами законодавства про вибори до ВРУ і місцевих рад, які передбачали введення пропорційної системи на виборах всіх рівнів, а також часткове розчарування у команді «любих друзів» Ющенка різко посилили позиції «Батьківщини» на Львівщині. У квітні 2005 року «Батьківщина» задекларувала створення власних партійних фракції у Львівській міській (9 депутатів) та обласній (8 депутатів) радах. Тоді ж Іван Денькович очолив фракцію «Батьківщина»-БЮТ» у міськраді.

VІІ.

Зростання популярності і впливу «Батьківщини» викликало роздратування і побоювання в таборі нещодавніх її союзників — «Нашої України». Останні приховано починають працювати на розвал «Батьківщини» на Львівщині. Хоча, якщо відверто, «Нашій Україні» не довелося надто напружуватися, достатньо було тільки використати і роздмухати внутріпартійні конфлікти, які об’єктивно появилися в «Батьківщині» через небувалий інтерес до неї всіляких політичних «попутників», які хотіли забезпечити собі прохідне місце у списку цієї партії на виборах до рад всіх рівнів. Останнє зумовило те, що 2005 рік став роком серйозних нових випробувань для Івана Деньковича, як голови ЛОО «Батьківщина».

Партійну організацію перманентно лихоманило. Не встигав вщухнути один конфлікт, як розгорався інший. Час від часу в партійному середовищі утворювалися групи впливу, яки намагалися накинути свою лінію і свою думку керівництву. Нові члени партії активно відвойовували собі місця під партійним сонцем. Частина з них шукали підтримки своїм діям у Києві, у Тимошенко, і через неї намагалися утвердити свої впливи у Львові. Одного разу навіть дійшло до того, що окрема група членів партії поставила вимогу звільнити Деньковича з посади голови ЛОО «Батьківщина».

Не буде перебільшенням сказати, що ті, хто спостерігав за цими процесами зовні, в тому числі й журналісти, досить часто звинувачували у негараздах лідера обласної організації, мовляв, він не має необхідного досвіду і авторитету, а тому не контролює ситуацію.

Щодо першого, то це дійсно так. Денькович практично до цього періоду не мав досвіду протистояння у внутрішньополітичних конфліктах, адже, якщо повернутися у минуле, особисто він не конфліктував ні з Ромовською, ні з Бойко. Але не варто забувати того, що Денькович — педагог і за професію, і за покликанням, а тому звик не втягуватися в конфліктні ситуації, а шукати компромісних рішень, які б могли примирити конфліктуючі між собою сторони.

Щодо другого, то, як показали наступні події, якраз Денькович, а не хтось інший, користується у членів львівської «Батьківщині» реальним авторитетом і впливом. Просто авторитет цей побудований не на публічній харизмі, а на копіткій щоденній роботі, на особистих контактах і спільній праці з рядовими членами партії. Денькович вміє цінувати в людях передусім такі якості, як взаємодопомога, відданість спільній праці, вміння працювати на результат. При цьому для нього абсолютно не важливо наскільки часто про тебе згадують в пресі, важливо, щоб ти був справжнім авторитетом в своєму середовищі, щоб тебе поважали колеги, щоб дотримувалися слова і виконували обіцянки. Ці вимоги він ставить насамперед до себе.

«Для мене всі депутати і всі люди є рівні, я нікого не виділяю. У прийнятті рішень я залежний тільки від партійної позиції і інтересів партії. І намагаюся приймати справедливі рішення. Якщо я комусь слово дав, то я повинен його дотриматися. Я є вимогливий до себе, я вимогливий до депутатів. Можливо, це ззовні виглядаю за спокійно, але в реальності інакше. Люди бачать, що справедливість є. При формуванні виборчих списків я довіряв керівника районних партійних організацій, я їх підтримував, я нікому не накидав людей і не пропонував збоку нікого. Я старався відстоювати позицію партійців і вважав, що формування списків повинно відбуватися на партійній основі. Заслуги перед партією — ось основний принцип відбору. В значній мірі мені це вдалося і Київ мене підтримав».

Сьогодні Іван Денькович чесно визнає, що з його боку, як керівника партійної організації, були і помилки і прорахунки. Відповідальності за них він з себе в жодному разі не знімає. А от зраду він тяжко переживає. Навіть сьогодні відчутна гіркота у його голосі, коли він розповідає про конфлікт з Емілією Подляшецькою.

«За конфлікти, які виникають в партії, завжди відповідає керівник. Але з Емілією Підляшецькою, думаю, що тут були задіяні інші сили. Хтось хотів, щоб «Батьківщина» комусь служила і вклонялася до ніг. Але я ніколи не зрадив позиції Батьківщини, я старався, щоб вона стала потужною політичною силою, яка має імідж».

Заслуга Деньковича, на наш погляд, полягає в тому, що він, попри все, зумів врівноважити інтереси різних груп впливу в партійному середовищі, знайшов компроміс і при цьому максимально зумів відстояти позицію кадрових партійців при формуванні виборчих списків. Результат очевидний. На виборах 2006 року БЮТ на Львівщині, попри провокації з боку нашоукраїнської влади, зумів виграти парламентські вибори у трьох з 20 районів області, має свої фракції у всіх радах Львівщини (775 депутатів). 6 членів БЮТ обрані мерами міст Львівщини.

У червні 2006 року Іван Денькович був обраний заступником голови Львівської облради. Сьогодні він також очолює фракцію БЮТ в облраді.

Іван Денькович

Народився 20 січня 1963 р. у селі Задільсько Сколівського району Львівської області

1970-1978 — 8-річна школа у селі Задільсько Сколівського району
1978-1980 — СШ с. Завадка Сколівського району
1980-1985 — Львівський державний університет ім. І.Франка, математичний факультет

1985-2000 — СШ № 73 м. Львів, вчитель математики, заступник директора з виховної роботи
2000-2006 — СШ № 18 м. Львів, директор
з 2006 — по сьогодні — заступник голови Львівської облради

з 2001 — член партії ВО «Батьківщина»
2002-2003 — голова Львівської міської організації ВО «Батьківщина»
з 2003 — голова Львівської обласної організації ВО «Батьківщина»

2002-2006 — депутат Львівської міської ради, член комісії з питань освіти
з 2006 — по сьогодні депутат Львівської облради, голова фракції БЮТ.

Одружений, виховує двох доньок.
Любить українську музику — естрадні та народні пісні.



Вголос, 28.12.2006 10:39:20

ЦІКАВИНКИ:

ВАШІ ВІДЗИВИ


Іванко, 2006-12-31 23:35:29
Та він не депутат, невдаха.
xl, 2006-12-31 11:37:17
Засрані і заплиті помаранчевим жиром собаки гавкають - а караван йде!
verbicky, 2006-12-30 12:52:00
Читайте : censor.net.ua/go/viewTopic--id--31282--sort--date · 85 КБ · 23.12.2006
Микола, 2006-12-30 11:53:13
Цікаво, в нас всі депутати такі, що про них ні одного доброго відгука після проплаченої рекламі в виданні?
vlad, 2006-12-29 22:13:14
У пана Деньковича інтелект, як в овоча Та зате амбіції тягнуть на Пулітцера!
Михайло, 2006-12-29 21:36:08
Пан Денькович - розкажіть, про те, як хабарі берете. Від кого і за що. Чи на "бютівську" зарплату придбали для доньки Астру? На яку суму в Вас винесли коштовності при пограбуванні? Зробіть висновки.
влад, 2006-12-29 20:01:41
Подуріли зовсім люди, Роблять янголом Іуду! Він - політик, що за мара, Просто шкурник і нездара!
Лех, 2006-12-29 20:00:21
Та всім же відомо, що кар'єрою у школі Іван забов'язаний жінці, вірніще зв'язкам тестя. Для того ж і одружився! Хіба ж так просто можна було тоді відкараскатися від призначення після інституту? А як його жінка зразу стала працювати у проектному інституті? То ж не тиалан, а жінка пробила Івану дорогу в світ!
Є.К., 2006-12-29 18:15:47
Нарешті "вголос"і з'явився справжні професіонал. Щоб зобразити деньковича політиком треба мати дар доктора Геббельса! От тільки деякі неточності є. Встиупив в партію Денькович не в 2001, а в 2002 році. Заьарило виписав йому квиток заднім числом. Залучив він його до Батьківщини і посадив на своє місце, бо сам колись, вірніше його теща, привели до керівництва обласної організації відьмацьку команду, яка тільки й могла спромогтись на чвари. От, щоб подолати ті чвари, йому й порадили залучити Деньковича, який вже став депутатом. Доречі, якщо директор шеколи бажає стати депутатом, він стає ним. Бо ж кого, крім директорів гкіл та ЖЕКів ми знаємо! Прийшовши до влади він за настановами великого Маккіавелі пересварив до кінця залишки кадрів Ромовської і Забарила. Зруйнувавши попередню Батьківщину став налаштовувати власну. Це брехня, що йому довелось все починати з нуля. Організація була могутньою, просто люди розочарувались у її місцевих керівниках. По районах він не дуже-то їздив. Більше викликав голів до себе. Зріст організації різко пішов вверх, коли Вінниківська парторганізація просунула в голови міської організації красуню Подляшецьку. ЇЇ шарм, вміння виступати і переконання притягнули до Батьківщини студенство. Вона, а не косноязичний Денькович була справжнім лідером Львівської парторганізації. Та от повстав Майдан. Не на рідну Турківщину, піднімати людей порїхзав Денькович. Втік директорствувати в рідну школу до кріаків- вчителів. Це ж не з власної волі вони записались до 2Батьківщини". Записались, щоб не залишитись бещ роботи. Коли Майдан переміг, він повернувся до партійної роботи. Першою справою треба було розправитись з тими, хто був на Майдані і цим пілдривав його авторитет. З-за цих розправ молодь з ЛОО Батьківщини поїхала пікетувати КабМін, щоб донести до Юлі правду. Иав це тільки дало йому привід виключити з партії свого головного конкурента - Подляшецьку і її прибічників. А потім почалась повна зміна голів районних осередків на своїх поплічників. А потім почалась бізнесова компанія виборів. Навіть старі, перевірені кадри, які виконували всі його забаганки і були рекомендовані первинними осередками до місцевих рад отримали від нього - "як ветерана включу до списків всього за$5000". А ми дивуємось, як від батьківщини потрапили до парламентцу Зубики... він і зараз перетасовує кадри, міняє відданих голів на таких, котрі не тільки віддані, а й мають як віддячити! І таке... ми видаємо за політика. Та якщо такі представляють собою "Батьківщину", то чи варто за неї голосувати на майбутніх виборах. Он навіть Юля, подивившись на свої кадри, вирішила відмовитись від позачергових виборів! Дивний у нас час настав. Замість Христа ми починаємо славити Іуду. Замість людей Майдана - зрадників Майдана. Тому й перемагають янучари, що в нас вожді такі, що люблять чвари!
Сталкер, 2006-12-29 13:14:40
До нинішнього часу Денькович нерозуміє що він і партія "Батьківщина" - це різні речі. І коли людина виступала проти позастатутних, а фактично "безпредєльних" дій Деньковича то це незрада, а робота на благо партії. І як можна інакше як не зрадою назвати дії Деньковича по виключенню багатьох членів партії що були на Майдані ( в Тому числі Подляшецька ), коли самому невистачило сміливості зявитися на Майдані за весь час Помаранчевої революції.
Всезнайко, 2006-12-28 21:36:28
А насправді велике гівно!
Залишити відзив
Автор
E-mail
Повідомлення

НОВИНА ГОДИНИ

  Львівська облрада затвердила бюджет області — 2007 у розмірі 2,212 млрд. грн. »»  

Чи знаєте Ви, що...

… якщо не можете бути вищими за критику – пригніться »»

ЛЬВІВСЬКІ НОВИНИ

  Депутати Львівської облради просять Максимова взяти під особистий контроль справу Курбанова »»  
  На утримання чиновників Львівської облради у 2007 році потрібно майже 4 млн грн »»  
  Депутати облради вже зовсім втратили робочий настрій »»  
  Новоженець віддав Ганущину ящик шампанського »»  
  До Ратуші передчуття свята ще не прийшло »»  

НОВИНИ УКРАЇНИ

  З першого січня в Україні вступила в дію низка законодавчих змін »»  
  Ківалов уже готовий повернутись до ЦВК »»  
  Ющенко попросив сусіда "підтягнути" Україну в ЄС »»  
  Радять не змішувати, аби на ранок голова не боліла »»  
  Христос приходить у світ не для суду »»  

РЕЙТИНГ СТАТТЕЙ

  Ґеї у львівській владі »»  
  Все, що ви хотіли знати про львівську пресу — 2 »»  
  У ЗІКу новий головний редактор »»  
  Мени 2006 року »»  
  зайці в космосі не плачуть + ФОТО »»  

ВАШІ ВІДЗИВИ

Та він не депутат, невдаха. »»
Засрані і заплиті помаранчевим жиром собаки гавкають - а караван йде! »»
"Сратуша" не стане власністю Савеліва. Цей одноглазий Джек дуже хитро виграний, він тільки косить пі »»
до Юльчика: придумай щось нове, крім ваших дурнуватих типових прийомів... до Деніса: геї - дегенерат »»
Спинити серце, як годинник, І в тишині свого єства Збагнути: що в тобі, людині, Від звіра і від »»
     
ГОЛОВНА  |  НОВИНИ  |  НАГОЛОС  |  СТАТТІ  |  ІНТЕРВ'Ю  |  ХРЕНІКА
ОГЛЯД ПРЕСИ  |  ЧАТ  |  КОНТАКТИ  |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ
     
Rambler's Top100
© VGOLOS.COM.UA. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.
Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації, наведеної в нередакційних матеріалах.

Передрук, копіювання, а також відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "PRESSTIME.COM.UA",
ЗАБОРОНЕНО В БУДЬ-ЯКОМУ ВИГЛЯДІ, лише з .

RSS/RDF: новини – http://vgolos.com.ua/export/news/     статті – http://vgolos.com.ua/export/articles/         Написати листа: