про політику та економіку
ГОЛОВНА  |  НОВИНИ |  НАГОЛОС |  СТАТТІ |  ІНТЕРВ'Ю |  ХРЕНІКА
ОГЛЯД ПРЕСИ |  ЧАТ |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ  |  КУЛЬТУРА  |  ТУРИЗМnew!!!
      
 Депутати Винниківської міськради погрожують міському голові Гудзяку відставкою, якщо він надалі порушуватиме законодавства і заважатиме депутатам працювати          Бюро Львівської обласної організації СПУ висловило довіру лідерам партії Морозу та Мельничуку          "ПОРА" поставить на Говерлі кулеметні вишки          У ПП «Краківець» вилучили контрабандні продукти на 26 тис. грн.          Суд заборонив звільняти Савельєва         

СТАТТІ (АРХІВ)

Формування української національної ідентичності: процес триває.

Чи існує Україна?

Звичайно існує. Це так само безсумнівно, як і те, що існує така країна як Індія. Хоча відомий філософ і політолог Іммануїл Валлерстайн в есе " Чи існує Індія?" звернув увагу, що Індія як єдина країна виникла внаслідок взаємодії багатьох факторів, у тому числі й випадкових. І якщо сьогодні нами цілком нормально сприймається дослідження, наприклад, про культуру Індії в ХV столітті, то тільки завдяки ретроспективній екстраполяції: сучасну політичну конфігурацію країни ми переносимо на її минуле. Адже цілком можливими були й інші сценарії розвитку історичних подій у результаті яких, наприклад, у ХХ столітті могли би появитися дві держави - скажемо, Дравідія і Брахманія, - розмірковує Валлерстайн. І тоді ми читали б сьогодні книги не про культуру Індії ХV століття, а про культуру Дравідії чи Брахманії цього періоду.

Те, що Українська держава існує саме в нинішніх своїх межах, також є тільки одним із багатьох можливих варіантів розвитку подій (Скажімо, важко уявити як виглядала би сьогодні Українська держава, якби свого часу не був підписаний сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа). Як би то не було, але той варіант, що призвів до утворення Української держави саме в сучасних її кордонах, був реалізований порівняно недавно, історія не встигла покрити його в суспільній свідомості священною патиною вікової традиції. Процес формування Української держави тривав сторіччями й завершився тільки в 1954 році, з передачею Криму до складу Української РСР. Але навіть якщо залишити кримську проблему осторонь, схід і захід України жили в різних державах протягом століть, а разом - тільки останні шість десятиліть, а тому регіональні розходження в Україні мають одночасно економічний, культурно-мовний і політичний вимір.

Ідентичності різні, але українські

З розпадом СРСР розмежувальні лінії, що раніше носили умовний характер, перетворилися в державні кордони. І тоді історія полізла з усіх швів сучасних проблем країни.

Відомий український історик Ярослав Грицак вказує на разючі відмінності в розумінні історичних коренів сучасної України у Львові й Донецьку. Під час досліджень проведених у цих містах в 1994 і 1999 рр. В ході проекту проекту „Ідентичність і соціальна лояльність”, більшість опитаних респондентів виразили згоду з тим, що стартовим моментом української історії є Київська Русь. У цьому Донецьк і Львів виявилися єдині, але далі цього вихідного пункту починається різка розбіжність. У Львові послідовність важливих подій української історії виглядала так: Київська Русь - Українське козацтво - Українська Народна Республіка (1917 - 1920 р.) - проголошення української незалежності в 1991 році. У Донецьку ж ця схема мала іншу траєкторію: Київська Русь - Переяславський договір між Україною й Росією 1654 року) - Українська Радянська соціалістична республіка (1917 - 1991 р.). Чим ближчими до нас у часі є історичні події, тим сильнішою є розбіжність у їхній оцінці. Це особливо помітно стосовно радянського періоду. У Донецьку його оцінюють як „старі добрі часи”, а у Львові більшість згадує радянські часи як період національної трагедії. Що ж стосується історичних діячів, які могли б претендувати на звання символу української нації, то у Львові такими вважають осіб, які персоніфікують прагнення України до незалежності, як-от: І. Мазепу, М. Грушевського. У Донецьку ж респонденти віддавали перевагу гетьманові Б. Хмельницькому за те, що він привів Україну до „возз'єднання” з Росією.

Зрозуміло, що пам'ятники Леніну й Бандері не можуть стояти в одному місті й, як багато хто вважав в перші роки існування незалежної української держави, навіть в одній країні. Тому аж ніяк не відчувалося нестачі в прогнозах стосовно можливості розпаду України. Однак, незважаючи на наявність серйозних мовно-культурних відмінностей між громадянами України, котрі проживають у різних регіонах і навіть на наявність зовнішнього фактора, що підігріває сепаратистські інтенції російськомовного населення, в Україні, проте, не виникло не тільки більш-менш впливового, але й просто помітного російського сепаратистського руху. Всупереч похмурим пророцтвам про неминучий розпад України й навіть деяким спробам запустити в дію цей сценарій, українці постійно підтверджували своє бажання жити в одній державі. (Найсерйозішна загроза розігрування сепаратистської карти існувала в Східних регіонах України після поразки Януковича, під час переголосування другого тура президентських виборів у грудні 2004 року, але вона, по суті, була тільки істеричним варіантом шантажу переможців представниками старої еліти).

Як показують дослідження суспільної думки, які проводилися Київським міжнародним інститутом соціології щорічно з 1991 року, коливання в підтримці незалежності України ніколи не знижувалися до критичного рівня в 50 %. Найсерйозніше зниження чисельності прихильників незалежності (до 56 %) спостерігалося в перші два роки після розпаду СРСР, коли бушувала гіперінфляція, а також під час відомої фінансової кризи в 1998 році (до 60 %). (7).

Отже, більшість українців хочуть жити в суверенній державі. Однак якою, на їхню думку, має бути ця держава? Ким почувають себе жителі різних регіонів цієї держави: частиною української етнічної нації, людьми, котрі проживають на території, що волею долі знайшла суверенність, осколком радянського народу, частиною російського народу за кордоном Росії?

У ході згадуваного вже порівняльного дослідження респондентам з Донецька й Львова запропонували вибрати свою національну ідентичність із трьох можливих - української, російської та радянської. Результати перевершили всі очікування дослідників. Радянська ідентичність в 1994 році в Донецьку виявилася популярнішою, ніж російська та українська (відповідно - 45,4%, 22,9%, 25,9%). У Львові, як і очікувалося, найпопулярнішою виявилася українська ідентичність - 78,5%, далі - російська - 8,3% і тільки 4,9% респондентів відчували себе „радянськими”. Через п'ять років, в 1999 році, дослідники зафіксували, що ієрархія ідентичностей у Львові виявилася стабільною. А в Донецьку, як виявилося, ієрархія ідентичностей є досить динамічною, національна ідентичність займає в ній не найвищі місця, істотно поступаючись соціальним ідентичностям, таким як „робітник”, „пенсіонер”, і.т. ін. Однак серед національних ідентичностей найпопулярнішою є вже не „радянська”, а „українська” (39,5%).

Ярослав Грицак, інтерпретуючи інформацію, отриману в ході досліджень, прийшов до наступних висновків:

по-перше, у регіональному вимірі українська ідентичність поступово втрачає у своїй популярності із Заходу на Схід та з Півночі на Південь. Однак навіть на Сході вона залишається найсильнішою в „національній ваговій категорії”, поступаючись тільки соціальним ідентичностям. І тільки на Півдні українська ідентичність поступається декільком, як соціальним, так і національним ідентичностям, зокрема російській.

по-друге, в Україні серед всіх соціальних груп тільки україномовні українці становили й становлять більш-менш однорідну соціальну спільноту. Стосовно ж російськомовних та росіян, то ці групи є більш фрагментованими і позбавленими єдності, властивої україномовним українцям.

По-третє, соціологічні дослідження дають підстави стверджувати, що протистояння в Україні відбувається не між українською й російською ідентичностями, а між різними варіантами української ідентичності.

Помаранчева революція

Президентські вибори 2004 року й драматичні події, що отримали назву „Помаранева революція” показали, що за 13 років існування української держави в Україні посилилися позиції „правих”. Саме це і дозволило змінити вектор політичного розвитку країни у бік демократизації й побудови відкритого суспільства, тобто здійснити Європейський вибір.

Громадяни України, для яких національна ідентичність була на першому місці, фактично перетворилися у виборчу більшість. Це сталося не раптом. Оскільки ідентичність - це не якась даність, а певне відношення, яке постійно формується і реформується в рамках певного дискурса, то тенденція до зростання значення важливості української національної ідентичності була пов'язана з посиленням певних ідеологічних і особистісних пріоритетів.

Ідеологічні пріоритети визначалися насамперед вибором вектору подальшого розвитку України: орієнтація на Росію або на Європу.

Зростання інформації про життя в європейських країнах (у тому числі внаслідок особистих контактів), а також посилення нестабільності в Росії (війна в Чечні, теракти) роблять для українців усе привабливішою орієнтацію на європейські цінності. Це підтверджується тим, що в період між двома останніми парламентськими виборами - з 1998 по 2002 рік - число прихильників правих партій, що виступають за європейський вибір і в захист української національної культури, зросло більш ніж у два рази (з 10,2 % до 21,5%). Що особливо важливо - за той самий час популярність правих партій не лише зросла кількісно, але й розширилася територіально із Західної України на Центральну. Так, під час парламентських виборів в 1998 році тільки у двох областях Західної України - Тернопільській й Івано-Франківській - за кандидатів правих партій віддали голоси більше половини виборців, і ще в трьох областях - Львівській, Рівенській та Волинській – понад чверть виборців. Зате під час парламентських виборів 2002 року за кандидатів правих партій проголосувало більше половини виборців уже в шести областях Західної України (Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Рівенській, Волинській та Чернівецькій), і понад чверть виборців - у дев'яти областях, у тому числі, у восьми областях Центральної України. Таким чином, на початку ХХ століття праві „освоїли” практично всі українські етнічні землі, що раніше входили до складу князівської й гетьманської України, а також до Польщі й Австро-Угорщини. Через два роки ті самі області одностайно підтримали кандидата в президенти Віктора Ющенко - це були базові регіони Помаранчевої революції.

Особистісні пріоритети також зіграли важливу роль у мобілізації прихильників Помаранчевої революції.

Опозиція попереджала владу, що готово вивести своїх прихильників на вулиці у випадку фальсифікацій виборів, однак імовірно й сама не очікувала, що цих прихильників виявиться так багато. Не сподівалася, що тільки в Києві на Майдан Незалежності і прилеглі вулиці вийдуть мільйони людей. Тим більше не очікували такого масового вияву народного невдоволення представники влади. Вони просто не бачили для цього особливих підстав. Виховані на марксистських постулатах про примат матеріального політики й політтехнологи, які обслуговували владу, просто не вірили в можливість потужного опору в країні, у якій спостерігається економічний підйом, а рівень життя населення неухильно зростає. Однак у листопаді-грудні 2004 року, ми стали свідками того, як добре одягнені люди цілодобово стояли на морозі, протестуючи проти несправедливої влади, як тисячі й навіть десятки тисяч громадян на власні (і часом досить недешевих) автомобілях і за власні кошти їхали в Київ для того, щоб захистити своє волевиявлення.

Очевидно, у цьому випадку вирішальним фактором революції стало саме суб'єктивне відчуття людей. Адже в історії відомо чимало періодів, коли люди жили в бідності, однак не організовували рухів, спрямованих на зміну існуючої ситуації. Для того щоб люди звернулися до протесту необхідно гостре відчуття, того, що “так далі жити не можна”. Тобто до протестної активності людей підштовхує не абсолютна, а відносна знедоленість - розбіжність між способом життя, який змушені вести люди і тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально досягти. Зростання економічної й екзистенційної безпеки в українському суспільстві, внаслідок значного економічного росту з кінця 90-х рр., привело до посилення акценту на постматеріальних вартостях. Все більший і постійно зростаючий сегмент населення, особливо молодь і представники середнього класу, почав у волевиявленні й політичній участі вбачати радше щось самоцінне, аніж просто спосіб досягнення економічної безпеки. Особисте життя і якість життя, стали для багатьох громадян вищими пріоритетами, ніж економічне зротання. Серед базових пріоритетів, на передній план виходить відчуття етнічної приналежності, культурної унікальності.

Жителі Західної й Центральної України були не тільки одностайнішими завдяки своїй національній ідентичності, але й мали що запропонувати новому поколінню. Поколінню, що вступає в життя в сучасну епоху знецінювання матеріальних цінностей. Тоді як жителі Півдня й Сходу, роздроблені на безліч соціальних груп, усвідомлюючи себе передусім представниками певного регіону, робітниками або пенсіонерами (ідентичностями, які є важливими в індустріальну епоху). Відповідно, вони так і не змогли створити ідеї, що могла б залучити й мобілізувати людей в умовах домінування постматеріальних цінностей.

Однак перемога Помаранчевої революції не тільки ознаменувала домінування однієї частини України над іншою. Мільйони громадян південних і східних областей відчули й зрозуміли, що їхнє життя і їхнє майбутнє пов'язане не з Росією, а з Україною. Можна припустити, що усвідомлення цього послужить фактором, остаточного подолання на Сході й Півдні України радянської ідентичності, сильно підірве в цих регіонах російську ідентичність і стане каталізатором становлення української ідентичності. Причому - української ідентичності відмінної від тієї, котра склалася в Західному регіоні й носії якої, реалізуючи „новий український проект” сьогодні просто не беруть до уваги інтересів жителів Півдня й Сходу.





Ігор Танчин, 20.10.2005 15:00:59

Українська банерна мережа

ЦІКАВИНКИ:

ВАШІ ВІДЗИВИ


Viktor Andrusiv, 2005-10-24 11:50:49
Шановний пане Соломонюк! Наша політична наука як така не існувала. Тому не дивно, що більшість політологів, як от пан Танчин, Батенко, Бондаренко тощо, звичайні історики. І трактують все з позиції історії. На заході ідентичність визначають як соціально сконструйовану категорію. Такий підхід дає можливість формувати шляхи конструювання нових колективних ідентичностей, які поєднують різні національні та соціальні групи. Держава-нація вже в минулому. В сучасній політології поняття ідентичність досліджують через дискурс-аналіз. Я думаю, що Ви погодитесь з тим, що ідентичності Схід та Захід, які, як дехто вважає утворились історично, тим не менше проявили себе тільки в умовах політичних спекуляцій. В світі відомі приклади політичних ідентичностей, які поєднують в собі національні та класові ідентичності. Мова, звичайно, йде про США. Відсутність національної ідентичності, як бачимо, не впливає на могутність цієї держави. Нова світова політична система навязує свої правила гри. Тільки ми, завдяки нашим історикам, граємо за дуже старими правилами: від націоналізму Бандери до соціалізму Вітренко. З повагою, Віктор Андрусів!
Соромно, 2005-10-24 11:02:59
Соромно, Соромно, Соромно ой як мені соромно!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Цікаво, 2005-10-24 10:52:51
Вголос! Я розумію, що ви прочитали моє повідомлення і виправили інфу. Але якого було викидати моє повідомлення??? Соромно?
Роман Соломонюк, 2005-10-24 09:53:31
Шановні панове Танчин і Андрусів. Читання західної літератури звичайно ж додасть теоретичних знань, проте не сприятиме розумінню української культури. І все тому, що західні науковці дивляться на Україну переважно крізь призму Росії. Встановленню ж ідентичності є багато визначень, проте немає єдиного чіткого визначення. Мені доводилось спілкуватися з людиною, яка понад 30 років займається вивченням питання національної ідетничності. Так от він не зміг сказати, що таке нація. То так про банальщину. В Україні єпросто креольство. Про це колись була цікава стаття у журналі Ї. Проблема не у ностальгії за радянським минулим, а за тим, що для одних радянське минуле також історія, а для інших ні. Щоб сформувалась українська ідея, то треба орієнтуватися не на Грушевського, Винниченка, які з своїми соціалістичними поглядами принесли для України більше зла ніж користі, а, скажімо, на Павла Скоропадського, що зробив для України значно більше. До речі, якщо проводити паралелі, то теперішня влада нагадує чимось уряди УНР. Тобто не знає, як діяти і що робити. Як о кажуть коному своє. Грушевський був непоганим істориком, а винниченко письменником, а керівник з нього був м"яко кажучи ніякий. Тепер до "Помаранчевої революції" і європейського вибору. Люди не за ЄС, як такий. Вони просто прагнуть менше працювати і більше заробляти. Якщо сформулювати коротко - то краще жити, але не Європи конкретно, бо більшість з них там не була і не знає, що таке Європа. У теперішній ситуації ЄС нічого нам не дасть, як і Росія. Тільки опора на власні сили. Якщо ж, як рекомендує пан Андрусів, ми зациклимось на визначенні ідентичності за західними книжками, ми далеко не зайдемо. Треба творити свою ідентичність, свої власні визначення. Хоча правду кажучи теперішня українська гуманітарна система освіти тільки відбиває охоту творити нове. Йде перемелювання старого. Якщо ж пропонується нове, то тебе одразу ж запитають, хто ти такий, щоб творити нові визначення. Ось так :)
Viktor Andrusiv, 2005-10-22 13:35:43
Шановний пане Танчин. Я розумію, що історія українському політологу ближча ніж справжня політологія, але щоб писати банальщину про схід-захід, із висновками, на кшталт: позиції правих послились за 13 років, рекомендую Вам почитати трохи західної літератури. В даній статті було б добре дати визначення ідентичності, оскільки тепер воно не є загально прийнятим. А висновках можна було б висунути власні гіпотези конструювання нової ідентичності українців. Не національної. Бажаю творчих успіхів!!!
О.Пирожик, Луцьк, 2005-10-21 00:48:29
Дякую за цікаве чтиво та оптимістичний висновок. Напевно, нам дійсно треба така українська (!!!) ідентичність, яка виходила б із найбільш густо населених регіонів, тобто була ідентичністю об’єднаної, а не розрізненої більшості. Тоді не буде такого, що «наш кандидат — цар і Бог!», а всі решта — «янучукчи» (жарт, звичайно!). Тобто, ми йдемо таки в правильному напрямку, хай і з перекосами. Але інтелектуальна еліта нації (не політична!), принаймні, вже бачить, яки мчином виправляти суспільний крен, що утворився після перемоги однихі поразки інших...
Залишити відгук
Автор
E-mail
Повідомлення
зробити стартовою

НОВИНА ГОДИНИ

  Депутати Винниківської міськради погрожують міському голові Гудзяку відставкою, якщо він надалі порушуватиме законодавства і заважатиме депутатам працювати »»  

Чи знаєте Ви, що...

… Секретаріат президента присвоїв звання Героя України князям Олегові та Святославу за прибивання щитів на ворота та істотний внесок у розгром нерозумних хозарів; »»

ЛЬВІВСЬКІ НОВИНИ

  Депутати Винниківської міськради погрожують міському голові Гудзяку відставкою, якщо він надалі порушуватиме законодавства і заважатиме депутатам працювати  »»  
  Бюро Львівської обласної організації СПУ висловило довіру лідерам партії Морозу та Мельничуку  »»  
  "ПОРА" поставить на Говерлі кулеметні вишки  »»  
  У ПП «Краківець» вилучили контрабандні продукти на 26 тис. грн.  »»  
  Суд заборонив звільняти Савельєва  »»  

НОВИНИ УКРАЇНИ

  Росіяни не квапляться давати гроші Дніпропетровську »»  
  Колишня партія Медведчука хоче об'єднати всіх лівих »»  
  Луценко-Кириленко обіцяють запрацювати до 15 листопада »»  
  Лжепасинок депутата Київради пропонував дешеві іномарки »»  
  Клюєва звинувачують у лобіюванні інтересів татарських акціонерів "Укртатнафти" »»  

РЕЙТИНГ СТАТТЕЙ

  Тимошенко і саке в рисових стаканчиках »»  
  Фоткі голих дівчат на форумі "Євро-2012:Україно, вперед!" »»  
  Тимошенко і золотий капелюшок племені Акака-Макака »»  
  Дубовий гай навколо Бандери »»  
  Бандера без пам'ятника (фото) »»  

СПЕЦПРОЕКТИ

  14-й Форум Видавців (2007)»»  
  Вибори 2007 на Львівщині»»  
  Євро-2012 у Львові»»  
  Все про львівських VIPів»»  

ВАШІ ВІДЗИВИ

Народ...я прочитав багато відгуків...я так зрозумів що більш меньш постійних відвідувачів Філи ... »»
Народ: ви або дикі, або вам щось пороблено. Якщо у вас була п'яна нічна сварка з якимось неадекватн »»
Андрійко - ти пихдиш! Як свідок і як людина яку ти спитав "А Львов что український город?" і потім »»
Бля... ну скільки можне терпіти таке млядство? Пане Черкашин - не пам'ятаю чи бачив Вас а мо' ні »»
Обливаючи Сала не правдою, намагаєшся заробити собі на хліб чи довгоногих осіб жіночої статі ? Спроб »»
              Новости Дня деревообробний портал
ГОЛОВНА  |  НОВИНИ  |  НАГОЛОС  |  СТАТТІ  |  ІНТЕРВ'Ю  |  ХРЕНІКА |  ОГЛЯД ПРЕСИ  |  ЧАТ  |  ІНФОРМАЦІЙНІ БАЗИ  |  КУЛЬТУРА  |  ТУРИЗМnew!!!
Rambler's Top100
© VGOLOS.COM.UA. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.
Думка редакції може не збігатися з думкою авторів. Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації, наведеної в нередакційних матеріалах.

Передрук, копіювання, а також відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "PRESSTIME.COM.UA",
ЗАБОРОНЕНО В БУДЬ-ЯКОМУ ВИГЛЯДІ, лише з .

        Написати листа:       Дизайн: А. Черкашин