Поновлення: 26.03.2005 - 15:01
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС Зробити Домашньою сторінкою  Додати в Вибране
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ТЕМА ДНЯ

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

ПЕТЯ!ДЕРЖИСЬ

До поціновувача. А хто саме із ведучих тобі ...

ну чого ви так не любите львівські ЗМІ.Якби ...

Не думаю, що це новий етап. Просто один нардеп, ...

У нашому місті починається новий етап гоніння ...

реклама



Найкращі фотографії





Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

БукІнфо

Піар

Стартова сторінка львів'ян



 

    АНАЛІТИКА


Кроки до становлення двопартійної системи в Україні
Головною подією минулого тижня безумовно стали з’їзди двох партій, які відбулися 5 березня у Києві, а саме: VII з’їзд Партії Регіонів та установчий з’їзд партії Ющенка, яка отримала назву "Народний Союз "Наша Україна" (НСНУ).
Багато хто з політологів припустив, що саме ці події є точкою відліку становлення двопартійної системи в Україні.

Відомий політолог Моріс Дюверже зазначав, що природний розвиток суспільства веде до появи саме двопартійної системи, позаяк у суспільстві майже з усіх принципових питань існує двоякість тенденцій. Усі великі конфлікти за природою є дуалістичними.

В Україні, протягом усього періоду її державної незалежності, визначальними були дві дуальних опозиції: „реформаторські – антиреформаторські настрої” та „національно-культурна чи проросійська налаштованість”. Проросійські настрої майже завжди збігалися з критичним ставленням до соціальних і економічних реформ. Відтак головним репрезентантом проросійськи налаштованих виборців тривалий час виступали комуністи, які перебували в опозиції до самої природи політичного режиму. Доречно згадати, що Л.Кучма в 1994 г. прийшов до влади головним чином завдяки підтримці російськомовного населення (понад три чверті його електорату становили жителі східних та південних областей), однак, витримуючи курс на проведення економічних та соціальних реформ, президент змушений був спертися на підтримку правих партій, котрі об’єднували в основному українофонів.

Однак за чотирнадцять років виросло нове покоління (а можливо, правильніше буде сказати, що відійшли з активного суспільного життя представники покоління старого), комуністи дискредитували себе проведенням беззубої, егоїстичної та угодовської політики і вже президентські вибори 2004 року чітко засвідчили, що базовою суперечністю в країні стала не природа політичного режиму і не ставлення до реформ, а винятково національно-культурна чи проросійська налаштованість. Після Помаранчевої революції, у ході якої опоненти Ющенка спробували розіграти національну карту, національно-культурне протистояння в Україні ще більше загострилося. Саме ця проблема обіцяє стати базовою для формування потужних партійних коаліцій на парламентських виборах у березні 2006 року, а потому – як знати? – можливо й двох системоутворюючих політичних партій.

На своїх з’їздах 5 березня 2005 року і НСНУ, і ПР намагалися відійти від ідентифікації їх із якоюсь конкретною політичною ідеологією, презентуючи себе як „партії усього народу”. Такі заяви пролунали у виступах головних промовців на з’їздах обох партій, а в програмі НСНУ так і зазначено: „Ми не віддаємо переваги жодній з наявних політичних ідеологій, які дискредитували себе протягом 20 сторіччя. Ми переконані – Україна пройшла довгий шлях дискусій щодо ідеї, яка краще підходить для нашого суспільства. Наша ідеологія – любити Україну, жити в Україні разом”.

Деідеологізація дозволяє обом політичним партіям можливість об’єднати в своїх рядах людей, котрі у процесі політичних баталій 2004 – початку 2005 року уже вибрали для себе лідерів – Януковича, або Ющенка. Крім того, розмита ідеологічна база дає можливість утворювати найширшу коаліцію за ключовою ознакою – національно-культурною.

НСНУ збирається „любити Україну” разом з „Батьківщиною” і Народною партією Володимира Литвина. Решта політичних партій позбавлена права вступу до пропрезидентського блоку. Про це Ющенко чітко зазначив у своєму виступі на з’їзді, одночасно засудивши найвірніших партнерів по президентській кампанії – Українську народну партію і Народний Рух України за те, що ті „вирішили іти самостійно на вибори 2006 року”. Насправді і Рух, і УНП хотіли йти у блоці з „партією Ющенка”, але не хотіли розчинятися у ній. Проте Президент наголосив, що націонал-демократичні партії можуть долучитися до патронованого ним виборчого блоку, тільки розпустивши свої організації і влившись у НСНУ на правах окремих членів.

Таким чином Ющенко показав себе максимальним політичним прагматиком. Оскільки виборці УНП і Руху є його природними союзниками, то йому не потрібно жодних „приводних пасів” для їхньої мобілізації: делеговані ними голоси так чи так опиняться у його розпорядженні – чи то вони проголосують безпосередньо за НСНУ, чи (якщо раптом буде сформований якийсь націонал-демократичний блок і він пройде у парламент, або ж на це спроможуться окремі націонал-демократичні партії) вони все одно приєднаються до більшості „під Президента Ющенка”. Тому до УНП та НРУ Ющенко поставився як до горезвісного мавра, який „зробив свою справу”. Голова Виконкому НСНУ Юрій Єхануров, коментуючи можливість самостійної перемоги цих партій на виборах 2006 року, сказав, що “не бачить для них серйозної перспективи” і запевнив, що “усі керівники партій, які прийняли рішення не входити до “Народного Союзу Наша Україна”, зокрема УНП і НРУ, найближчими днями будуть за столом переговорів”.

І хоча голова ЛКО НРУ Ярослав Кендзьор ще обіцяє пильно стежити чи буде чинитися якийсь тиск щодо переходу в нову партію на членів НРУ, а його колега з УНП Олександр Гудима нагадує про внесений ним на розгляд парламенту законопроект про зміни до кримінального кодексу, які передбачають покарання (у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту до одного року) за примус вступати в ту чи ту партію і висловлює сподівання, що „на Львівщині не буде такого застосування адмінресурсу, щодо переходу членів інших партій до НСНУ, який уже спостерігається, наприклад, в Києві”, процес відходу від націонал-демократів уже почався. З Руху перейшли в НСНУ голова Львівської ОДА Петро Олійник, Тернопільської ОДА Стойко, народні депутати Р. Зварич, П. Качур, Ю. Ключковський. Очевидно, що дуже скоро від націонал-демократів почнеться відтік до партії Ющенка цілими районними та обласними організаціями.

Фактично руйнуючи партії, котрі ще недавно, під час президентських виборів, були його найвірнішими союзниками, Віктор Ющенко водночас намагається використати свій особистий височенний рейтинг вкупі з адмінресурсом для того, щоб підігнати під себе якомога більше політиків та електорату з хиткого центру, які за певних умов можуть підтримати і його російсько культурних опонентів. Звідси прагнення підігнати під себе усіх „своїх олігархів” та керівників ОДА за допомогою НСНУ, залучити на свій бік усіх тих, на кого має вплив Юлія Тимошенко завдяки її посаді та високому особистому рейтингу і, нарешті, через Литвина залишити відкритими двері для переходу на бік президента усім тим, хто був доволі тісно пов’язаний із попередньою владою і не встиг вчасно „переодягнутися в помаранчеве”. Литвин є символом того, що нова влада готова співробітничати з усіма лояльними до влади людьми.
Заява Олександра Мороза про необхідність надати російській мові статусу другої державної є свідченням того, що СПУ вирушила у похід за голосами виборців на поле проросійськи налаштованих опонентів нинішньої влади. Сама вона обрала для себе цей шлях чи відряджена туди за домовленістю з Ющенком – наразі невідомо.
І. Сімгномів "Львівщина тиждень", № 10, 09. 03. 2005 , 10.03.2005 - 12:03
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.