Поновлення: 04.06.2004 - 18:38
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ТЕМА ДНЯ

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

А нука підніміть руки ті, кому Сирцов нападлив....

Дуже прошу Вас, шановні журналісти, зберігати...

Скунси як правило так "пахнуть", але вони...

стаття Романа мені дуже сподобалася тільки...

Коли бачу Сирцова, згадую чудове російське...

реклама


Найкращі фотографії

Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

Піар

Стартова сторінка львів'ян

 

    АНАЛІТИКА


Дякуємо. Досить! (Частина ІІ)
18-19 березня 2004 р. Львівська газета опублікувала статтю народного депутата України, заступника керівника штабу “Нашої України” на Львівщині Тараса Стецьківа “Україна перед вибором”, яка, на думку видання, “може претендувати на роль програмного документа блоку Віктора Ющенка”. Оскільки виборчий блок, позицію якого представляє Т.Стецьків, претендує на підтримку широкого числа виборців, то думаю, що й формування виборчої програми та діяльності блоку мають бути предметом широкого обговорення. Сподіваюсь, що саме з цією метою писалась і публікувалась згадана стаття.

На “шпальтах” інтернет-газети “Вголос” мені вже доводилося аналізувати ті положення статті, які присвячені стратегії та тактиці виборчого блоку “Наша Україна”. Відгуки, які прийшли на неї, злі та образливі. Стосувалися вони насамперед автора, а не тих проблем, які були ним підняті. Вести дискусію у такому форматі було б нижчим власної гідності. Однак, приймаючи участь у дискусії, започаткованій на сторінках “Львівської Газети” Т.Стецьківим, звертаюсь, насамперед, до тих читачів, які здатні аналізувати, приймати рішення на основі різнобічної інформації, навчені шанувати й ті погляди, які не співпадають з їхніми. Переконаний, що таких читачів у видання все ж таки більшість.

Одразу ж зазначу, що веду полеміку не персонально з Т.Стецьківим, (проти якого особисто нічого не маю), а проти того явища в сучасній політиці, яке він репрезентує. А одночасно й проти сприйняття дійсності лише у двох кольорах, виключно крізь призму політичної доцільності, що є, на мій погляд, рудиментом тоталітарної свідомості.

І.                        
“Особливість західних областей полягає в тому, - говориться у статті, - що вони впродовж останніх двох десятиріч залишаються своєрідним національним П'ємонтом, символом українства та незалежності. Крім того, це електоральна база В.Ющенка, якого тут готові підтримати 70-80% виборців уже в першому турі”. Дійсно ситуація в Західній Україні є відмінною від тієї, яка склалася у Східній та Центральній Україні. Історично, ментально, духовно ми інші. Не гірші, не кращі, а просто інші. Саме в Галичині ідеї національного відродження України, її суверенності в, тому числі й її європейська орієнтація є домінуючими в громадській думці галичан. Тому й не дивно, що саме з особою В.Ющенка та очолюваного ним блоку “Наша Україна” вони пов’язують надії на матеріалізацію своїх устремлінь.

А відтак якщо саме блок “Наша Україна” в політичному житті України сьогодні найбільш повно репрезентує національно-демократичну ідею – то чи не здається дивною присутність у блоці цілого ряду осіб, пов’язати яких із національною ідеєю надзвичайно складно. А політикам, які представляли інтереси національно-орієнтованих галичан, довелося тішитися місцями у нерейтинговій частині списку. Ряд із них так і не потрапили до парламенту. Приклад – керівник виборчого блоку на Львівщині С.Давимука.

Протягом всієї сучасної історії України найбільшим ворогом національної ідеї були комуністи. Історична пам’ять про їхні злочини ще довго буде ознакою галицької ментальності. То якою ж політичною доцільністю можна було обгрунтувати союз із ними сьогодні. Пригадую під час президентських виборів один із тодішніх членів ПРП, а нині частий автор Львівської газети висловив дещо дивну думку про те, що добре було би якщо б переміг лідер комуністів П.Симоненко – тоді б образ ворога був би для всіх очевидним та зрозумілим. Тоді реакція керівництва ПРП була миттєвою і безкомпромісною – людині з подібними поглядами не місце в ПРП. Сьогодні ж подібну реакцію викликали заяви лідера місцевої УНП О.Гудими, який в ультимативній формі відмовив комуністам в участі у акціях місцевої “Нашої України”. Цікаво, чи аналітики штабу В.Ющенка, рекомендуючи йому укласти союз з комуністами проти чинної влади, зважали на настрої та симпатії галичан?

А от ще один, зовсім свіжий приклад. 17 березня 2004 р. у своєму виступі на сесії Верховної Ради депутат–комуніст В.Сімонов звинуватив голову Тернопільської організації ПРП І.Рекуш, а відтак і В.Пинзеника та В.Ющенка в розпалюванні націоналістичних пристрастей. Приводом до цього стала заява Ірини Рекуш на сесії Тернопільської обласної ради про визнання дивізійників воюючою стороною у Другій світовій війні. У відкритому листі В.Сімонову І.Рекуш писала: “Ви звинуватили мене в ініціюванні питання про визнання вояків дивізії "Галичина" воюючою стороною з наданням передбачених державою пільг як для учасників Другої світової війни. Водночас, мою діяльність Ви записали в політичний доробок фракції "Наша Україна" в парламенті, котра, мовляв, відверто потурає націоналістичним проявам членів своїх регіональних структур.

Справді, з минулого року я домагаюся того, щоб Тернопільська обласна рада визнала дивізійників воюючою стороною у Другій світовій війні і таким чином відновила історичну справедливість. Роблю це тому, що їхні заслуги вже визнала історія і цивілізований світ. Але, такі народні обранці як Ви, ніяк не можуть змиритися з існуванням незалежної України. Не можуть усвідомити, що патріотизм і вірність рідній землі не є суто прокомуністичним привілеєм, що за Україну воювали не лише червоні війська, а й галицькі Січові Стрільці, вояки дивізії "Галичина", бійці ОУН-УПА та тисячі безіменних героїв. Вони палко любили Україну, задля її свободи і незалежності клали свої голови і життя, і ніхто вам, комуністе Сімонов, не давав морального права карати цих людей тільки за те, що вони свято вірили в національну ідею, і судити, хто з них більше і вірніше любив Україну.

Дивізія "Галичина" поряд з ОУН-УПА, і це визнав світ, була вибухом патріотизму українців у ХХ столітті. У час важких випробувань, коли наша земля горіла у вогні, а фашист захлиснувся Сталінградом, 83 тисячі добровольців зголосились піти у національне військове формування, котре мало стати в обороні України від більшовицької навали. Дивізійники воювали не за німецький фашизм,а за Україну.Це знакове суспільне явище викликає Вашу лють неспроста, бо комуністи завжди заперечували самодостатність української нації, і завжди погоджувались на принизливу роль „молодшого брата”. Тому й боїтеся визнавати заслуги героїв, які формували Національний Рух Опору. Ви вважаєте це образою для радянських ветеранів. А чи не є образою для нас, свідомих українців, і тих, хто поневірявся за свою любов до рідного краю по гулагах і засланнях, нинішні реалії, коли їхні кати і убивці мають пошанування від незалежної держави? Щоправда, розуміючи важливість суспільного порозуміння і національного примирення, ми не дозволяємо собі ставити під сумнів законність пільг провідників комуністичних репресій.

Ми лише вимагаємо, щоб усі учасники Другої світової війни були визнані державою й урівняні в правах, як це зроблено в усіх країнах Європи. Щоб нарешті в нашій державі запанувала злагода, щоб українців не ділили і не розводили на складних історичних паралелях, не кликали повертатись в минуле. Мені, як і тисячам галичан, дуже соромно за те, що в парламенті своєї незалежної держави маємо таких представників, як ви, комуністе Сімонов, які не вболівають за свій народ і за те, щоб ми мали європейський рівень життя.”

І якщо подібна реакція зі сторони комуністів є зрозумілою, то не може не дивувати ставлення до цієї проблеми та її ініціаторів зі сторони “нашоукраїнців”. Ініціатива депутата Тернопільської обласної Ради, голови обласної організації ПРП стала предметом “розборок” на Головній раді партії, а позиція самої І.Рекуш була названа “провокацією”.
“Розумію, що через мою активну позицію в обласній раді, - пише далі у своєму відкритому листі І.Рекуш, - Ви хотіли "дістати" "Нашу Україну" і особисто Віктора Ющенка. Але ж ви не туди спрямували свої зусилля, бо хіба не знаєте, що "НУ" не порушує таких проблем у Верховній Раді і явно цурається ідеї національного патріотизму”. Серед тих, хто найбільше обурювався позицією І.Рекуш був і Т.Стецьків.


ІІ.
“Львівщину, - далі зазначає Т.Стецьків, - вибрали полігоном, де місцеві силові структури під керівництвом адміністрації президента відпрацьовують сценарії, які потім використовуватимуть по всій Україні. Саме тут, у нас, відпрацьовують витончену та цинічну схему знищення незалежної преси, національного бізнесу, відлякування іноземних інвесторів, залякування і шантажу депутатського корпусу місцевих рад.” Абсолютно можу погодитися з цим. Однак з однією поправкою.

Ситуація, про яку йдеться, на Львівщині склалась далеко не сьогодні чи вчора. Хіба лише після парламентських виборів податкова почала переслідувати місцевих підприємців? А що до цього вони жили в умовах “податкових канікул”? Інша річ, що раніше проблеми місцевого бізнесу не вписувались у схему політичного протистояння, а тому мало цікавили політиків. Чи не дивно, що на захист місцевого бізнесу “Наша Україна” виступила лише тоді, коли податкова “наїхала” на бізнес Є.Червоненка. А де ви були тоді, коли “розпинали” “Кредит-Банк” (очевидно були зайняті захистом честі керівника “Градобанку” Жердицького), НПК “Галичина” (який формує 16% валового доходу області), тисячі дрібних підприємців? Можливо лише справа “Орлану” відкрила вам очі?
Ви раптом зараз помітили, що в регіоні несприятливі умови для інвестиційного клімату? А де ж ви були тоді, коли більшість економічно привабливих підприємств області відійшли під контроль російського капіталу. Очевидно тоді ви були зайняті боротьбою із французьким концерном “Ляфарж”, який намагався реанімувати Миколаївський цементний завод? Чому так успішно лобіюючи пільги для південнокорейського “DAEWOO” на Запоріжжі до Львівського ЛАЗу вам не доходили руки?

ІІІ.                              
Думаю, що найбільше здивування у читачів статті, викликав пасаж автора з приводу міського голови Л.Буняка. “Проте найбільша небезпека, - на його думку, - полягає у двозначній позиції мера м. Львова Л.Буняка. Любомир Костянтинович повинен зрозуміти, що йому час зайняти чітку позицію щодо того, з ким він.” Цікаво, що саме Т.Стецьків, Т.Чорновіл і М.Косів найбільше доклалися на виборах голови міста до того, щоб усунути з цієї посади кандидата від “Нашої України” В.Куйбіду. А частина “людей Стецьківа”, що безпосередньо працювала в штабі Любомира Костянтиновича перейшли на відповідальні посади в апараті міського голови та Раді. Як зараз можна дорікати меру за нечітку позицію, якщо ще вчора його політична незаангажованість, господарність подавались мешканцям міста як достоїнства кандидата.

У вересні 2002 р. коментуючи ситуацію, пов’язану з діяльністю комісії Є.Марчука щодо обставин Сихівської трагедії, Т.Стецьків зазначав: “Ні для кого не секрет, яких політичних поглядів дотримується Буняк. Тобто пан Марчук стверджує “Як можна терпіти у місті Львові мера, котрий має симпатію до Ющенка, Тимошенко”. То що ж симпатії Буняка так різко помінялись? І якщо так, то чи і не ваша відповідальність є у тому, що ви його так активно просували?
“Виконавчій владі міста на чолі з мером слід також чітко знати, що випадку прихованого чи явного підігравання СДПУ(о) на Львівщині “Наша Україна”, що користується в місті підтримкою 65% виборців, займе однозначну позицію”, - грізно погрожує заступник голови штабу Т.Стецьків.

Однак правда в тому, що фракція НРУ у Львівській міській раді, як і голова Крайової організації Руху Я.Кендзьор, вже давно зайняли стосовно Л.Буняка однозначну позицію. Ви ж цю позицію трактуєте так, як це вигідно Вам, представляючи її як особистий конфлікт мера з Я.Кендзьором: “на мою думку, Ярослав Кендзьор шукає ворога там, де його немає. З моєї точки зору, атака на Буняка – це криза жанру. Вважаю, позиція Кендзьора неправильна по відношенню до міського голови. Його дії спрямовані на розкол Львівської громади, а вона нині потребує злагоди та миру… треба реально відрізняти справжню патріотичну позицію від антиукраїнської”.

Це скільки ж кроків проти мешканців міста треба було зробити – починаючи від Сихівської трагедії, закінчуючи підвищенням тарифів на воду, щоб дійти до таких глибоких висновків! При тому зауважте, що оцінка діяльності мера ставиться в залежність не від результатів його роботи на користь громади Львова, а від його політичної лояльності!
Потерпаючи за свободу преси від переслідувань податковою Т.Стецьків навіть пів словом не обмовиться про ті грубі випади стосовно журналістів та регіональних ЗМІ, якими прославив себе на всю Україну Л.Буняк. Можливо тому, що вони не стосувалися “Львівської газети”? Говорячи про переслідування інакомислячих Т.Стецьків чомусь не згадує про судове переслідування, ініційоване львівською мерією, лідерів львівських освітян М.Соколова і І.Шлапака тільки за те, що вони виступили на захист своїх порушених прав. Такі речі очевидно й не заслуговують уваги борця за демократію в масштабах всієї України. Не говорю вже про такі дрібниці, як невиконання мером своїх передвиборчих обіцянок, доведення людей до самогубства.

Правда полягає в тому, що якби існувала політична воля та єдність у фракції “Наша Україна” в міській раді, то питання усунення львівського мера від влади можна було б вирішити давно.

Інша річ, що воно знов таки не відповідає політичним інтересам блоку. А заради цього мешканці Львова знову повинні потерпіти. В такому разі цікаво було б довідатися у заступника керівника штабу як ви збираєтесь навести лад у всій Україні, коли у Львові, де вам симпатизує близько 70% мешканців міста, ви не здатні зробити цього! Думаю, що якби не чітка позиція Об’єднання профспілок, які вивели на мітинг перед міською радою проти підвищення тарифів на воду тисячі львів’ян, Ви б і далі продовжували обстоювати позицію Л.Буняка як патріотичну.

Прикро, але випадок із Л.Буняком є не поодиноким. У Тернополі мешканці міста під гаслами “Не дайте меру та виконкому підвищити плату за воду та комунальні послуги” пікетують висуванця блоку “Наша Україна” мера Б.Левківа. Їм також пропонують потерпіти до президентських виборів.

P.S. Живу на вул. Володимира Великого у Франківському районі м. Львова. Перед вікнами мого будинку дорога не ремонтувалась вже більше двох років. “Дорогою життя” називають її мешканці будинку. Перед виборами Т.Стецьків та В.Пинзеник заявляли, що округ матиме тепер двох депутатів. Однак, як говорять в народі, у “семи няньок дитя без ока”. На парканах подекуди й досі видніються потріпані передвиборчі плакати Т.Стецьківа із привабливим гаслом “Не словом, а ділом!” Думаю, що варто було б їх познімати, а то висітимуть до наступних виборів, гляди хтось і подумає “слів багато, а де ж обіцяні діла?” Однак чого варті “маленькі українці” та їхні житєйські проблеми, коли розпочалася боротьба за місця у майбутньому партійному списку. Але це вже тема іншої розмови.
Шведа Юрій, політолог , 13.04.2004 - 12:17
( 2 )
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.