Поновлення: 04.06.2004 - 18:38
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ТЕМА ДНЯ

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

А нука підніміть руки ті, кому Сирцов нападлив....

Дуже прошу Вас, шановні журналісти, зберігати...

Скунси як правило так "пахнуть", але вони...

стаття Романа мені дуже сподобалася тільки...

Коли бачу Сирцова, згадую чудове російське...

реклама


Найкращі фотографії

Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

Піар

Стартова сторінка львів'ян

 

    АНАЛІТИКА


Удар по лівій ідеї
Удар, як завжди, прийшов звідки його найменше чекали. Завдали його Петро Симоненко і Олександр Мороз завдяки підтримці “політичної реформи”. Скільки б вони не наводили “аргументів”, для усіх хто не засліплений фанатичним несприйняттям ідей демократії і незалежності України (а відокремити їх неможливо) очевидною стала нещирість цих “опозиціонерів”. Якщо провладна позиція Петра Симоненка не була таємницею навіть для ідейних прихильників КПУ і вони її замовчували суто з тактичних мотивів, то Олександра Мороза багато хто вважає послідовним опонентом влади.

Відповідно, набула поширення думка, буцім-то Віктор Медведчук здурив, перехитрив “довірливого” Мороза. І практично усі забувають про колосальний політичний досвід керівника Соціалістичної партії, який зумів зберегти значний політичний вплив протягом останніх 14 років, коли усе постійно змінювалось. І водночас можна згодитись з твердженням, що образ Віктора Медведчука занадто демонізують, як це свого часу робили з Дмитром Табачником.

Олександр Мороз цілком щирий, коли стверджує, що “політична реформа” є втіленням його задумів і фактично він використовує Віктора Медведчука, а не навпаки.

Мороз як був, так і залишився тоталітарним марксистом, правда змушеним вдаватись до тактичної мімікрії. Уся критика Морозом негативних явищ, притаманних нашому суспільству, була щирою, однак розрахованою тільки на розпалювання збурень у суспільстві, а не на пошук конструктивної альтернативи. Він поділяє лозунг “Чим гірше, тим краще” і не погоджується з гуманістичною інтерпретацією Маркса запропонованою Карлом Попером. “Він ненавидів капіталізм не за нагромадження ним багатства, а за його олігархічний характер; ненавидів тому, що багатство в цій системі означає політичну владу в розумінні влади над іншими людьми. Робоча сила перетворюється на товар, тобто люди мусять продавати себе на ринку. Маркс ненавидів цю систему тому, що вона нагадувала рабство (К.Попер. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 2. — С. 214.)

І тепер, коли виникла альтернатива цьому безумному капіталізму первісного нагромадження капіталу, Олександр Мороз налякався, бо остаточний крах тоталітарної утопії стає неминучим. Але шанс для її відновлення надала “політична реформа” яка збереже “політичну владу в розумінні влади над іншими людьми”, і ця влада буде “нагадувати рабство”. Така ситуація повністю влаштовує Симоненка і Мороза, які не зацікавлені в зростанні добробуту громадян України, у здобутті ними реальних важелів впливу на політичну і економічну сферу. Прийняття яких законодавчих актів здатних обмежити свавільне втручання чиновників в усі ланки господарської діяльності забезпечив Олександр Мороз? Абсолютний контроль держави над людиною є його політичним ідеалом і заради цього Мороз згідний жертвувати власним політичним майбутнім і майбутнім очолюваної ним партії. Думаю. що Олександр Олександрович тверезо оцінює свої шанси на президентських виборах, (на мою думку йому навряд чи вдасться набрати більше 6 %), СПУ на парламентських виборах 2006 р. навряд чи набере 4 %, але основне своє завдання Мороз вбачає у тому, щоб завадити опозиції. Для нього все окупиться якщо збережеться існуючий стан речей, що дає шанс на реставрацію тоталітарного режиму, котрий не допустить формування в Україні справжньої демократії.

Зрозуміло, що це речі очевидні, як і те що Петро Симоненко набере на президентських виборах 11-13 %, і приблизно стільки ж отримає КПУ на виборах парламентських. “Ліва” ідея знову дискредитована її лідерами, як це вже було під час ГКЧП. Дискредитації її сприяє і СДПУ(о), лідери якої повинні усвідомлювати що їх підтримують ті, хто має певний особистий інтерес в успіху цієї політичної організації, або вважає її послідовнішим і серйознішим противником незалежності України, ніж П.Симоненка, В.Моїсєєва чи Н.Вітренко.

А ліва ідея є природною і необхідною для суспільства, котре намагається подолати дикий капіталізм середини ХІХ ст. описаний Карлом Марксом. Для лідерів “офіційних” лівих партій (КПУ, СПУ, СДПУ(о)) покращення добробуту громадян — суто демагогічне гасло, їх основна мета — політична нестабільність (або повна відсутність демократичної опозиції).

Відповідно, цілком справедливою є думка, що в перспективі блок “Наша Україна” сформує дві потужні партії — правоцентриського та лівоцентриського спрямування, що може стати переходом до класичної двопартійної системи. Щоб не допустити такого варіанту подій останнім часом формується думка про можливість “третього шляху”, (він буде помальований чи то “в смужечку”, чи то “в клітиночку”), як заявили прихильні до нього журналісти під час дебатів із Джорджем Соросом на ICTV. Шкода що така серйозна фігура українського істеблішменту як Віктор Пінчук піддається на такі наївні прожекти. Між тоталітаризмом і демократією немає проміжного варіанту і про це виразно сказав вже цитований Карл Поппер, визначаючи умови існування демократії: “1. Критерій демократії такий: за демократії правителі, тобто уряд, можуть бути усунутими тими, ким вони правлять, без кровопролиття. Таким чином, якщо люди, наділені владою, не охороняють ті інститути, що забезпечують меншості можливість проводити мирні зміни, то їхнє правління є тиранією.
2. Необхідно розрізняти лише дві форми уряду, а саме — ті, що мають згадані інститути, і всі решту тобто, демократії і тиранії. (К.Поппер. Відкрите суспільство та його вороги. — К., 1994. — Т. 2. — С. 173).

Тільки відповідально сприйнявши сучасну політичну дійсність, уникаючи суто провокативних “третіх шляхів”, запропонованих “добрими сусідами”, можна уникнути чергової економічної і політичної катастрофи в Україні, підготовлюваної, може і несвідомо, авторами “політичної реформи”. А найцікавіше те, що у випадку її втілення вони досить скоро будуть від неї відхрещуватись, звинувачуючи у всіх негараздах опозицію, і говорити, що і вони мали на увазі зовсім не те, “що вийшло” і “маємо те, що маємо”.

Суть демократії не у творенні абстрактних ідеалів, а у боротьбі із конкретним злом.
Ігор Вдовичин , 06.04.2004 - 18:33
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.