Поновлення: 01.04.2004 - 17:38
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ТЕМА ДНЯ

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

Не секрет, що новітній „Поступ” експлуатує...

Даний матеріал під рубрику "аналітика"...

Tekst horoshij, ale nezakinchenyj. Treba...

2 mih Argumenty?

на цьому сайті аналітика походить від слова...

реклама


Найкращі фотографії

Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

Піар

Стартова сторінка львів'ян

 

    АНАЛІТИКА


Ви не забули? Ми воюємо! Як голосували Львівські депутати з приводу введення військ в Ірак
9 днів минає після жахливої трагедії в Іспанії. Трохи відійшовши від шоку, країни потихеньку зважують свої шанси на те, щоб стати наступною жертвою. У Верховній Раді України залунали голоси: „От бачите! А ми ж попереджали!”. Власне кажучи, виглядає так, що тих голосів щось різко побільшало, порівняно з березнем минулого року, коли Верховна Рада приймала рішення про спрямування українських військ в Ірак.

Французький соціальний філософ Мішель де Серто, відомий своїми дослідженнями владних стосунків у суспільстві, запропонував класифікувати політичних гравців, поділяючи їх на сильних, здатних вигадувати правила для інших і успішно їх нав’язувати, та слабких, котрі здатні тільки до тактичних рішень у рамках стратегій, заданих сильними політичними гравцями. Відповідно до даної класифікації, Україна, звичайно ж, не належить до сильних гравців і змушена пробивати собі дорогу в політичних завалах, орієнтуючись на інші країни. Їх у нас заведено іменувати стратегічними партнерами і головними з них вважають Росію і США. Проте, рано чи пізно виникають ситуації, коли доводиться давати однозначну відповідь і звичним лукавим фразам, які починаються зі слів „З одного боку, ми...” – не залишається місця. І тоді з’ясовується, що кожне рішення – це помилка, тому що нікому в світі так і не вдалося опанувати мистецтво одночасного сидіння на двох стільцях.

Крім нашої Верховної Ради. Нашим депутатам 20 березня 2003 року вдалося прийняти два взаємовиключних документи – законом направити батальйон радіо-хімічного та бактеріологічного захисту в Кувейт і спеціальною заявою засудити агресію США та їхніх союзників в Іраку.

Ключову роль у цьому химерному процесі відіграли депутати „Нашої України”. Якщо парламентська „більшість” одностайно підтримала рішення президента про направлення батальйону до Кувейту, а члени КПУ, СПУ та БЮТ досить дружно виступили проти, то у націонал-демократів були чималі проблеми щодо самовизначення з даного питання. Вони голосували і так, і сяк. Звідси й результат: з одного боку – засудити, з другого – підтримати.

Зрештою, і сам лідер „Нашої України” був, як завжди, непослідовним: із 12 голосувань з приводу цієї проблеми він двічі підтримав відправку батальйону в Кувейт і так само двічі – заяву, яка засуджує агресію Штатів проти режиму Саддама Хусейна. Решту вісім разів взагалі не голосував. Двоїстість позиції Віктора Ющенка цілком зрозуміла. Оскільки на той час близько 80 відсотків населення України засуджувала агресію США в Іраку, то йти наперекір інтересам виборців було би вкрай необачно. Разом з тим, звичайно ж, Ющенко не може негативно оцінити американську позицію.

А як же проголосували депутати від Львівщини? Тут також немає одностайності, зате є сюрпризи. Зокрема, в одній компанії опинилися націонал-демократи („проти” проголосували Іван Гаврилюк, Ігор Осташ, Михайло Косів із фракції „Наша Україна”), комуністи (антиамериканську позицію, звичайно ж, зайняли львів’яни Олександр Голуб і Адам Мартинюк), а також „БЮТівець” Степан Хмара.

Утрималися (тобто задекларували відсутність власної позиції) троє членів „Нашої України” (Тарас Стецьків, Олександр Гудима, Оксана Білозір), а також член Блоку Юлії Тимошенко Андрій Шкіль; можна припустити, що це вони сьогодні найголосніше кричать: „А що ми вам казали!!!”.

Усі інші львівські депутати проголосували „за” – серед них спостерігаємо і соціал-демократів (Ігор Шурма та Петро Писарчук), і націонал-демократів (Тарас Чорновіл, Володимир Яворівський чи Петро Олійник).

Окремий випадок становить ще один львівський депутат – Михайло Гладій, який взагалі не взяв участі у голосуванні. Останнє, на нашу думку засвідчує не те, що він, як політик, немає власної позиції, а радше, що Гладій все ще почуває себе не так політиком-парламентарем, як чиновником. А, як відомо, у нашій країні будь який різкий крок чиновника є його кроком до відставки.

Що стосується тих депутатів, котрі підтримують дії США – тут усе зрозуміло. Представники пропрезидентських фракцій, як і належить, підтримали ініціативу Леоніда Кучми, а позицію більшості „нашоукраїнців” максимально коротко і ясно висловив Ярослав Кендзьор: „Вважаю, що сьогодні перед нами стояло питання вибору на кого ми орієнтуємось: на Схід чи на Захід, стати нам в американську коаліцію чи в російську”.

Не викликає запитань і не потребує коментарів також голосування комуністів – для проросійськи налаштованих „лівих” антиамериканські гасла є традиційними.

Значно більший інтерес викликає питання про те, якими мотивами керувалися ті націонал-демократи, що не підтримали американську агресію? Степан Хмара зрозуміло голосував ”проти”, як і вся фракція БЮТ, однак його колега по фракції – Андрій Шкіль, як і ряд депутатів з „Нашої України” – утримався. Вірогідно, ці депутати таким чином захотіли пройти досить вузькою стежкою – з одного боку – їм не хотілося опинитися в одному таборі з Леонідом Кучмою і вони готові були солідаризуватися з емоційним закликом Олександра Мороза про те, що насамперед слід розібратися з „власним Хусейном”, а з другого – були переконані, що непідтримка американців автоматично відправляє їх у табір проросійській коаліції. Не виключено, що якраз такими міркуваннями і була зумовлена та обставина, що вони вирішили при голосуванні утриматися.

І, нарешті, ті з націонал-демократів, що сказали „ні” підтримці американської агресії. Щодо них дозволю собі висловити власну, можливо надто романтичну версію. Попри те, що ми звикли звертати погляди у бік Сполучених Штатів, як цитаделі демократії, істина не залежить від географії – Америка виступає сьогодні у ролі агресора і світового жандарма. І політикам варто підняти голову і – оглянувшись – побачити, що крім політичної стратегії і тактики, яка до неї достосовується, є ще інша стратегія (вона ж і тактика), яка визначається совістю і мораллю, а крім позиції Буша і Путіна – є ще позиція Івана-Павла ІІ. Хотілось би вірити, що якраз подібними міркуваннями керувалися ті депутати, які проголосували проти відправлення українського батальйону до Кувейту.
І. Сімгномів , 18.03.2004 - 15:29
( 2 )
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.