Поновлення: 01.04.2004 - 17:38
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ТЕМА ДНЯ

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

Не секрет, що новітній „Поступ” експлуатує...

Даний матеріал під рубрику "аналітика"...

Tekst horoshij, ale nezakinchenyj. Treba...

2 mih Argumenty?

на цьому сайті аналітика походить від слова...

реклама


Найкращі фотографії

Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

Піар

Стартова сторінка львів'ян

 

    АНАЛІТИКА


Львівська міська рада: пройдено половину шляху нетуди
Як і на загальнодержавному рівні, усі головні події у Львівській міській раді були визначені двома типами конфліктів: представницької влади з виконавчою (повторення на місцевому рівні протистояння Президента і Верховної Ради) та міжпартійною боротьбою. Хоча, звичайно, запропонований підхід грішить деякою схематичністю, оскільки виділити зазначені форми протистояння у чистому вигляді є непросто, у зв’язку з тим, що ці неоднорідні конфлікти постійно накладаються один на одного: виконавча влада намагається використати внутрішньопартійне змагання, а політичні сили у тих чи тих ситуаціях прагнуть заручитися підтримкою мера.

Щодо протистояння „мер – представницька влада”, то воно, значною мірою, дісталося нам у спадок від радянських часів і є пережитком радянської моделі регіонального лідерства, коли засадничо демократичні інститути в особі місцевих рад цілком офіційно були придушені „керівною і спрямовуючою силою суспільства” – КПРС. Права інститутів представницької влади ще не є усталеними, а тому постійно піддаються сумніву з боку представників виконавчої влади. Оскільки ж Любомир Буняк є і в силу свого віку, і свого життєвого досвіду, так би мовити, реліктом радянської епохи і усвідомлює себе радше „директором міста”, аніж виборною особою підзвітною громаді, то він не розуміє і не прагне збагнути іншого способу управління, ніж авторитарний і іншого способу взаємин з міською радою, ніж тиск на неї. „Буняк і місцеве самоврядування – поняття несумісні”, - скрушно визнав колись народний депутат Тарас Чорновіл. І можна наводити безліч цьому прикладів, хоча б такий: невдовзі після обрання міської ради мер Львова зажадав від депутатів, які працюють у виконавчих органах міської влади, аби ті вийшли із партійних фракцій та сформували єдину фракцію, котра би підтримувала під час голосувань позицію голови міста. Як зазначав народний депутат Ярослав Кендзьор, після розмови з мером, позиція міського голови зводиться до логіки „вони у мене працюють, я їм плачу зарплату, а вони голосують проти мене”. Міського голову, який звик керуватися критеріями „спеціаліст” – „неспеціаліст”, „начальник” – „підлеглий” просто дратує необхідність щось узгоджувати, пояснювати чи, тим більше, заручатися підтримкою людей, статус яких є для нього не цілком зрозумілий – „представник громади”.

Міжпартійне протистояння у Львівській міській раді, як і в масштабах всієї України, так само відбувається за двома напрямами: внутрігрупові конфлікти і зовнішні. У Львівській міській раді внутрішній конфлікт існує між групами, які представляють „Нашу Україну”, а конфлікт, який можна потрактувати як „зовнішній” є боротьба фракції „Наша Україна” проти депутатів фракції „Наш Львів”, які репрезентують інтереси іншої впливової сили на теренах Львівщини – СДПУ(О).

На виборах до Львівської міської ради „Наша Україна” з можливих 90 мандатів отримала 54, тобто більшість. Але „Наша Україна” йшла на міські вибори чотирма політичними організаціями - НРУ, УНР, ПРП та КУН, причому рухівці Кендзьора підтримували на мерських виборах члена їхньої партії Василя Куйбіду. Натурально, що одразу після виборів керівництво місцевих організацій ПРП та УНР постаралися використати свою близькість до нового міського голови, отримавши ключові посади у місцевих органах влади. А після двох каденцій перебування при владі у місті рухівців це можна було зробити тільки посунувши останніх. Так виявився конфлікт НРУ – Буняк, який на інституційному рівні оформився в протистояння мера із фракцією „Наша Україна”, що оформилася наприкінці квітня, об’єднавши у своєму складі депутатів від НРУ (в кількості 26 осіб), частини ПРП (”Валова”) (8 осіб) і КУН (4 особи). Завдяки оперативності саме ця частина депутатів, котра фактично перебувала під впливом голови ЛКО НРУ Ярослава Кендзьора, встигла закріпити за собою бренд фракції „Наша Україна” ще доки функції секретаря міської ради виконував представник попередньої команди.

Друга частина львівської "Нашої України" також організувала власну фракцію, але уже була змушена додати до її назви чи то уточнення, чи то обмеження – „Наше місто”. 13 червня було оголошено про створення депутатської групи "Наша Україна - наше місто", до складу якої увійшло 16 депутатів Львівської міської ради від другої частини ПРП („Крива липа”) та від УНР. Співголовами групи "Наша Україна - наше місто" стали Андрій Стецьків (ПРП) та Юрій Кужелюк (УНР).

На початку липня новообраний секретаріат міської ради попробував посягнути на право НРУ, ПРП (”Валова”) і КУНу виступати під брендом „Наша Україна” і навіть відмовився реєструвати фракцію „Наша Україна”, заявляючи, що за їхніми даними у Львівській міській раді існують лише дві фракції "Наша Україна - наше місто" та створена ще раніше фракція „Християнський вибір” – але безуспішно.

Як тільки „нашоукраїнські” фракції у міській раді остаточно розділилися, у їхній діяльності з’явилася нова мета: почалися переговори, а відтак і реальні кроки, спрямовані на створення у Львівській міській раді міжфракційного об'єднання „Наша Україна”. Причому, об’єднувалися вони, як це у нас заведено, не „для чогось”, а „проти чогось”. Головним чинником, який сприяв визначенню нового вектора у діяльності „нашоукраїнців” стало утворення нової, четвертої, фракції у міській раді – „Наш Львів”, яку, очевидно небезпідставно, пов’язують із СДПУ(О). Процес створення цієї фракції почався ще наприкінці роботи попередньої сесії Львівської міської ради — одразу перед канікулами. Вже від перших днів функціонування новообраної міськради не бракувало прогнозів, що група депутатів, які працюють у ДПА (Мирослав Хом’як – тодішній керівник ДПІ м. Львова, а по партійній лінії – Шевченківської районної організації СДПУ(О), а сьогодні – голова ДПА у Львівській області; Ольга Величко – начальник ДПІ у Личаківському районі м. Львова та Мирослава Малицька – начальник, ДПІ у Франківському районі м. Львова), постараються згуртувати навколо себе потрібну кількість депутатів, аби забезпечити впливи соціал-демократів у сесійній залі Ратуші. Соціал-демократам при формуванні своєї фракції очевидно вдалося знайти спільну мову і з мером, тому фракція вдалася доволі сильна і впливова. Досить сказати, що вона об’єднує 28 депутатів і очолює її авторитетний у стінах Ратуші політик Василь Білоус, член УНР, який протягом двох каденцій виконував обов’язки секретаря Львівської міської ради.

Попри наявність доволі дражливого зовнішнього фактора, процес об’єднання „Нашої України” затягнувся. Важливим його етапом стало створення на початку 2003 року Представництва „Нашої України” у Львівській області – єдиного центру, який отримав повноваження координувати діяльність всіх політичних угруповань, що ідентифікують себе як „нашоукраїнські”. Безпосереднім же поштовхом до утворення міжфракційного об’єднання став скандальний вихід на початку квітня цього року із фракції Львівської міської ради „Наша Україна” групи депутатів, які представляли ПРП і КУН. До цього кроку їх спонукали внутрішні протиріччя у фракції „Наша Україна”, а саме те, що члени НРУ, які домінували у цьому депутатському об’єднанні, без консультацій із рештою представників обрали нового голову фракції.

Внутрішні чвари підривали авторитет „Нашої України”. Як зазначив координатор блоку „Наша Україна” у Львівській області народний депутат Петро Олійник, той факт, що „…у Львівській міській раді є три фракції „Нашої України” – група Стецьківа, Кендзьора та Сорочика є ненормальним явищем” і заявив, що з такою практикою буде покінчено і натомість „буде створено єдину фракцію „Наша Україна” або одне жорстке міжфракційне об’єднання, яке буде керуватись з одного центру – представництва блоку”. План було втілено у життя в середині квітня минулого року. Фракції „Наша Україна”, „Наша Україна — наше місто” та „Християнський вибір” було реорганізовано у єдину фракцію „Блок Віктора Ющенка „Наша Україна”. Однак створити жорстке міжфракційне об’єднання, яке керувалось би з одного центру так і не вдалося. На практиці надто вже різними виявилися інтереси у представників „Нашої України” у міській раді.

Частина депутатів міської ради, що є членами фракції „Наша Україна”, особливо ті з них, котрі так чи так пов’язані з якимось бізнесом, готові, як і переважна більшість їхніх виборців, підтримувати Віктора Ющенка і його блок, але при цьому вони не бажають ставати заручниками „нашоукраїнських” політиків місцевого рівня. Вони не хочуть ставати жертвами на чужій війні. Їм не усміхається ні воювати з мером, ні вступати у жорстку конфронтацію із податковою, яку уособлює в нашому місті СДПУ(О). Не хочуть настільки, що навіть наприкінці вересня минулого року коли сам Ющенко приїжджав до Львова, щоб зняти з посади керівника обласної і міської податкової, незважаючи на тиск з боку фракції, на шалений тиск вулиці, частина з цих „нашоукраїнців” усе таки утрималася при голосуванні про виявлення недовіри Мирославу Хом’яку.

Якраз до таких поміркованих і схильних до компромісу членів депутатського корпусу Львівської міськради, на думку автора, і можна віднести депутатську групу „Разом”. Її лідер – Анатолій Романюк є не тільки викладачем університету, але й політконсультантом і громадським активістом, який за родом своєї діяльності пов’язаний із львівськими бізнесменами. Володимир Бербека – генеральний директор СП "Трайдент Консалтінг та інвестиції"; Ігор Марчак – директор ЛМКП "Львівтеплоенерго"; Дмитро Квіт – головний лікар Львівської міської дитячої клінічної лікарні; Олег Саврук – директор,Львівського ВПУ № 57. Усі ці люди зацікавлені в тому, щоб зберігати приязні стосунки як з мером, так і з податківцями. Насправді таких депутатів є не п’ятеро, а значно більше. Однак вони не можуть ігнорувати політичних вподобань своїх виборців. Відвертий перехід на бік вкрай непопулярного Любомира Буняка, чи, тим більше, СДПУ(О) наніс би непоправну шкоду їхній політичній репутації в очах електорату. Саме тому й була сформована депутатська група „Разом” – яка дозволяє частині депутатів міськради, не пориваючи із фракцієї „Наша Україна”, разом з тим дистанціюватися від неї і виступати із окремою позицією з цілого ряду проблем.

Значно точніше і чесніше було би назвати депутатську групу „Разом” депутатською групою „Міст”: міст від „Нашої України” до „Нашого Львова”.

Підсумовуючи, відзначимо, що найголовнішим напрямом діяльності нашої міської ради залишається все-таки не боротьба за поліпшення життя у Львові і не організація громади на вирішення місцевих проблем, а в основному перенесення на місцевий рівень і дублювання загальнодержавних політичних процесів. А сила і ефективність місцевого самоврядування, як відомо, є найкращими індикаторами рівня розвитку громадянського суспільства. Адже будучи певним рівнем публічної влади, місцеве самоврядування за своєю природою і суттю є одночасно і формою самоорганізації громадян. І те, наскільки міські депутати дбають про добро громади, наскільки є виразниками її потреб, а не вузькопартійних або приватних інтересів, якраз і вказує на реальний рівень розвитку громадянського суспільства у нашому місті. Що ж, якщо брати за основу визначені критерії, то з громадянським суспільством у нашому місті поки що не склалося.
І.Сімгномів , 09.03.2004 - 13:48
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.