Поновлення: 11.02.2004 - 17:18
ГОЛОВНА АРХІВ КОНТАКТИ ГОСТЬОВА ПРО НАС
 

ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ

НОВИНИ

АНАЛІТИКА

ІНТЕРВ`Ю

ОГЛЯД ПРЕСИ

НАШІ В ДІАСПОРІ

ЦИТАTИ

ЧУТКИ

ПОЛІТИЧНА ХРЕНІКА

ПЕРСОНАЛІЇ

РАЙОНИ ЛЬВІВЩИНИ

ВАШІ ВІДЗИВИ

Панове! Пропоную щось зробити з основним...

Панове! Пропоную щось зробити з основним...

2 Ганущин. Зайдіть, шановний в рубрику "Про...

Вітаю "Вголос". Сайт ніби добрий....

Подумаєш, хатинка як хатинка. я вважаю, що...

реклама
Найкращі фотографії

Всі новини України в одній стрічці

Поступ

КУПОЛ

 

    АНАЛІТИКА


„Наша Україна” – СДПУ(О): пoпулярність проти ефективності
В Україні, де влада організована так, що переможець президентських виборів „отримує все”, а той, хто зазнає поразки, відповідно, все втрачає, із наближенням президентських виборів усі інші проблеми стають малозначимими. Відповідно, дії „Нашої України” та СДПУ(О) підпорядковані єдиній цілі – підготовці до президентських виборів. От тільки тактичні завдання вказані політичні сили ставили перед собою різні, виходячи із реалій свого становища на Львівщині.

Блок „Наша Україна”, котрий на парламентських виборах в області практично „змів” усіх конкурентів, отримавши підтримку 64% виборців, а також зумів сформувати сильні фракції в обласній раді і в органах місцевого самоврядування, поставив собі за мету конвертувати народне довір’я, перетворивши його у реальний адміністративний та економічний вплив на теренах Львівської області.

Львівська організація СДПУ(О), попри те, що здобула підтримку всього-навсього 2,3% виборців області, завдяки підтримці Адміністрації президента і контролю над ДПА України у Львівській області, змогла не тільки утримати свої попередні, а навіть отримати ряд нових впливових адміністративних постів і забезпечити власний контроль над сильними фракціями у Львівській обласній та міській радах. Мета СДПУ(О) – зберегти домінування на Львівщині, як мінімум до наступних президентських виборів і дістати з цього максимальні дивіденди.

„Наша Україна”, передбачаючи у Львівській області максимальний врожай голосів для свого кандидата, вже від початку року взялася за організаційне забезпечення масової підтримки представника блоку – почала формування виборчих штабів. Штаб, щоправда поки що називається регіональним представництвом „Нашої України”, але його суть від цього не змінюється: навіть чільні представники блоку іноді, забуваючись, називають представництво штабом, незважаючи на те, що офіційно виборча кампанія ще не розпочалась і формування штабів є по-суті справою незаконною. Керівником представництва „Нашої України” на Львівщині став народний депутат Петро Олійник. Його призначенню передувала серйозна боротьба Центру із групою Петра Димінського, котрий починав свою парламентську діяльність у якості члена „НУ”. Проте, навіть покинувши фракцію „Нашої України”, Димінський продовжував зберігати серйозний вплив на середовище Львівського осередку Народного руху України, очолюваного Ярославом Кендзьором, а також контролювати більшість „нашоукраїнської” за складом Львівської обласної ради. Група Димінського намагалася добитися призначення керівником Львівського представництва народного депутата Олега Тягнибока. Процес формування штабу чи не вперше привселюдно висвітлив, що у середовищі „Нашої України” на Львівщині існують дуже серйозні суперечності. Подальші події не раз підтвердили, що у львівській „Нашій Україні” існує декілька середовищ, злиття яких є дуже важко досяжним і навіть маловірогідним. Крім уже згадуваного середовища Петра Димінського, який завдяки значним фінансовим ресурсам довгий час становив справжній „центр впливу”, іноді альтернативний офіційному, і міг претендувати на проведення власної політичної гри в регіоні, спостерігаємо також середовище Тараса Стецьківа та ПРП („Крива липа”), Олександра Гудими та УНП, а також Михайла Вовка та КУН, останні ще зберегли впливовість у багатьох районах та містечках.

Головним наслідком минулого року для львівської „Нашої України” стало те, що фактично розв’язалася проблема двох центрів впливу. Це сталося із відходом від „Нашої України” Петра Димінського. Побоюючись за свій бізнес, Петро Димінський задумав утвердитися у якості повноважного представника нового глави уряду на Львівщині, одночасно не тільки не пориваючи із середовищем „Нашої України”, але й зберігаючи у ньому помітний вплив, який, у випадку успіху його плану, міг би стати вирішальним. Для цього він розпочав боротьбу із тодішнім губернатором Мироном Янківим, котрий також претендував на те, щоб ставши виразником інтересів „донецьких”, вийти з-під впливу СДПУ(О). Боротьба за контроль над облдержадміністрацією фактично стала „персональною війною” Димінського та його групи (М. Сендак, О. Тягнибок, НРУ) і не була підтримана іншими групами впливу у „Нашій Україні”. На поверхню боротьба вилилася у формі протистояння протеже Димінського голови Львівської облради Михайла Сендака із головою Львівської облдержадміністрації Мироном Янківим. Приводом до їх відкритого зіткнення стало оприлюднення 24 січня минулого року народним депутатом Ярославом Кендзьором з трибуни сесії облради аналітичної довідки обладміністрації про ситуацію у львівському регіон, скерованої до Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента України. Фактично зазначений документ був звичайним звітом облдержадміністрації про проведену роботу у 2002 році із детальною характеристикою післявиборчих політичних “розкладів” в області і при детальному його вивченні можна виявити заледве одне зауваження, котре можна кваліфікувати, як некоректне: в записці вжито фразу „так звані націонал-демократичні сили”. Однак наближені до Димінського політики намагалися всіляко роздути протистояння. Попри те, що народні депутати Тарас Стецьків, Петро Олійник, Олександр Гудима старалися перевести стосунки „Нашої України” з обладміністрацією у конструктивне русло, „нашоукраїнська” фракція облради ініціювала винесення на обговорення облради питання „Про вплив ОДА на суспільно-політичну ситуацію в області”, яке передбачало звіт Мирона Янківа стосовно згадуваної аналітичної записки, а також голосування за висловлення йому депутатської недовіри. Як відомо, протистояння закінчилося тим, що Янківа було знято з посади, „донецьким” нічого не „обломалося”, а Димінський змушений був заявити про свій остаточний вибір на користь команди Януковича.

Позбувшись альтернативного центру впливу, „Наша Україна” на Львівщині, стала монолітнішою. Щоправда, конфлікти у „Нашій Україні” не вичерпано, але відтепер вони носять суто інтерперсональний характер і не більше: жоден їхній учасник не володіє ресурсами, здатними довести ці конфлікти до розколу організації. Щоправда конфлікти між окремими членами блоку з приводу якихось економічних питань, престижу чи влади навряд чи можуть вплинути на результат президентських виборів на Львівщині – люди все одно у переважній більшості голосуватимуть за Ющенка, а місцевим нашоукраїнським політикам вистачає тверезого глузду, щоб усвідомлювати, що самі вони є позбавлені лідерського потенціалу і самостійної вартості не становлять. Відтак, відчуваючи, що реального впливу на позиції блоку в регіоні вони виявити не зможуть, львівські „нашоукраїнці” практично припинили поважну політичну роботу на місцях, обмежуючись спорадичними акціями під доволі примітивними гаслами на зразок „Ющенко в кожному з нас” (О. Гудима).

Зекономлену енергію львівські „нашоукраїнці” витрачають в основному на те, щоб протиснутися поближче до Ющенка, розуміючи, що місце в свиті автоматично забезпечить їм доступ до влади.

Ще один напрям їхньої діяльності - захист на території області своїх власних економічних інтересів та інтересів своїх союзників. Головним їхнім противником у цій діяльності стала державна податкова адміністрація у Львівській області. Члени блоку Віктора Ющенка, як і багато хто на Львівщині вважають (і, мабуть, небезпідставно), що слова „СДПУ(О)” і „податкова” є синонімами, а тому головний сенс їхньої роботи полягав у тому, аби будь-що добитися усунення Сергія Медведчука з посади керівника львівської податкової, вважаючи, що це підірве позиції есдеків на Львівщині забезпечивши тим самим домінуюче становище для націонал-демократів. Із голосних подій боротьби на цьому фронті очевидно варто згадати пікетування „нашоукраїнцями” на чолі з самим Ющенком Львівської обласної податкової у зв’язку зі справою фірми „Орлан”, що належить народному депутату від „Нашої України” Євгену Червоненку; розісланий „невідомим добродієм” електронною поштою в усі львівські ЗМІ пакет документів у якому йдеться про „злочинну діяльність начальника ДПІ м. Львова Хом'яка Мирослава Степановича, члена СДПУ (о), депутата Львівської міської ради і керівника фракції „Наш Львів”; оприлюднення народним депутатом України Олегом Тягнибоком доповідної записки голови ДПА у Львівській області Сергія Медведчука на адресу голови ДПА Юрія Кравченка у якій голова Львівської податкової буцім-то доповідав про деякі джерела та шляхи фінансування української опозиції, а також, звичайно, усі перипетії у ході розпочатої ще 6 червня 2003 року позачергової сесії Львівської облради, котра, хоча й увійшла уже у новітню історію Львівщини як „Довга сесія”, не закрита і до сьогодні (голова облради Михайло Сендак відмовився закривати її аж доки не буде виконана основна вимога обласних депутатів: усунення з посади керівника обласною податковою Сергія Медведчука).

Що ж стосується діяльності СДПУ(О) на теренах Львівщини, то, як уже зазначалося, від часу останніх парламентських виборів головною метою партії було збереження і примноження свого домінуючого становища у багатьох царинах адміністративного управління та економічного життя на Львівщині. Безумовно, СДПУ(О) готується до президентських виборів, однак, на відміну від „Нашої України”, яка проводить відкриту всебічну підготовку до цієї події, есдеки поки що зосередилася в основному на процесі нагромадження ресурсів. Невідомо навіть чи буде взагалі кандидат від СДПУ(0) балотуватися на посаду президента, але навіть якщо це й станеться, то усім зрозуміло, що на Львівщині він не матиме хоч якихось помітних шансів. У чому ж у такому випадку полягає підготовка до виборчої кампанії у Львівської організації СДПУ(0)?

Найперше, у нагромадженні коштів на вибори завдяки контролю над податковою, митницею, Яворівської спеціальною економічною зоною і силовими структурами. Коли у квітні 2003 року начальника Західної митниці Михайла Іванюка, який пробув на своїй посаді менше місяця перевели до Києва і призначили заступником голови Державної митної служби України, а новим начальником Західної митниці став Тарас Козак, колишній заступник Сергія Медведчука, народний депутат Володимир Яворівський відразу заявив, що кадрові перестановки на митниці є продуманою акцією, наслідком якої має стати контроль з боку СДПУ(о) над західним кордоном України.

По-друге, есдеки постаралися забезпечити адміністративний контроль над областю. Якщо припустити, що відставка Мирона Янківа стала наслідком зіткнення інтересів прем’єр-міністра і глави президентської адміністрації, у чому сьогодні майже ніхто не сумнівається, то новий голова облдержадміністрації Олександр Сендега є майже ідеальною компромісною фігурою. Есдеки не поставили „свого” партійного губернатора, щоб не брати на себе відповідальність за стан справ в області, що дозволило б і конкурентам у владі, і жителям Львівщини розглядати кожен крок партійного губернатора під мікроскопом, покладаючи на нього, а, отже, і на політичну силу, ставлеником якої він є, відповідальність за справжні чи надумані промахи. Натомість вони подбали про те, щоб зосередити у своїх руках інші серйозні важелі впливу на область, такі, скажімо, як податкова, митниця, міліція, прокуратура, в той самий час дистанціюючись від фігури губернатора. Від глави облдержадміністрації при такому розкладі вимагається, щоб він був достатньо розумним і виваженим, аби не “перти проти рожна”, тобто не бунтувати проти реальних господарів області і, пам’ятаючи приклад свого попередника, не шукати для себе якихось політичних покровителів та перебувати осторонь політичних інтриг.

У зв’язку із переведенням Сергія Медведчука на роботу до Києва, вірогідно Львівській податковій доведеться все-таки хоч трохи ослабити свою хватку. А це означає, що СДПУ(О) захоче укріпити свої позиції на Львівщині по лінії облдержадміністрації. Відтак, можливо навіть, що есдеки запропонують на посаду голови обладміністрації стовідсотково свого кандидата, організувавши підвищення нинішньому губернатору.

Що ж стосується наступника Медведчука на посаді керівника ДПА у Львівській області, то, звичайно ж, ним буде людина із середовища СДПУ(О). Дуже конкретно змалював ситуацію народний депутат, голова ЛОО СДПУ(О) Ігор Шурма, який у коментарі „Поступу” чітко і недвозначно заявив, що Сергій Медведчук як перший заступник ДПА України забезпечить призначення голови ДПА у Львівській області фахівця-професіонала і досконалого менеджера із середовища львівських спеціалістів. Він вважає, що в області є достатній кадровий резерв і „якщо прийде на цю посаду хтось збоку -- це буде образа для львівських фахівців”. Коротко і зрозуміло. А якщо до когось не дійшло, то нехай у коментарі народного депутата слова „спеціалісти” і „фахівці” замінить словом „есдеки”, і тоді картина набуде остаточної викінченості і прозорої ясності.

Навіть коли представник есдеків не йтиме на президентські вибори особисто, то із таким козирем як адміністративний контроль над областю, у якій Ющенко очікує зібрати отримати максимальний урожай голосів, він матиме додаткові вагомі аргументи для переговорів з будь-яким кандидатом від влади. Адже відомо, що адмінресурс на виборах відіграє далеко не останню роль. Звичайно, більшість жителів Львівщини збирається голосувати за Ющенка і зменшити підтримку цього кандидата у процентному відношенні буде дуже важко, може навіть неможливо, але одна справа кількість процентів голосів поданих за того чи того кандидата, а що інше – абсолютні показники. Коли влада захоче позбавити опонентів якоїсь кількості голосів, то навіть якщо вона обмежиться тільки тим, що забезпечить суворий і чіткий контроль із бездоганно ретельним підрахунком бюлетенів, то з’ясується, що багато жителів області просто не проголосують бо на час виборів перебуватимуть поза її межами і їхні голоси для Ющенка будуть втрачені; багато бюлетенів виявляться зіпсованими (особливо в селі) і також виявляться для Ющенка втраченими. А якщо влада виявиться ще й трохи необ’єктивною (боронь, Боже! Коли таке було!?) , то зазнають змін не тільки абсолютні, але й відносні цифри. Відомо ж бо – головне не як голосують, а як рахують.
І.Сімгномів , 28.01.2004 - 12:38
  ГОЛОВНААРХІВКОНТАКТИГОСТЬОВАПРО НАС
© Vgolos.lviv.ua. Використання матеріалів з обов'язковим посиланням.

Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
Редакція також не несе відповідальності за істинність інформації,
наведеної в нередакційних матеріалах.