canis festinans caecos parit catulos

Кандагар

В період очікування агіпропної халтурки Мы из будущего-2 в нормальній якості і в час похуданням апетитів пост-фаріонного синдрому, наші білокаменні брати по розуму викинули на ринок ще одну історію про пригоди українця в російськомовному оточенні Міш та Ліз.

За дивним збігом обставин, роль українця в героїчно-пафосній оді Кандагар – грає член ВО "Свобода" з 2006 року Богдан Бенюк. Завдяки моторному характеру, персонаж справжнього українця Бенюка – бортінженер Роман Вакуленко з міста Зміїв Харківської області – не користується особливою повагою з боку своїх російськомовних колег і тому поступово ними попускається, щоб лише на фініші фільму спокутувати свою попередню провину і отримати свободу шляхом мочінням таліба на арені літака.

Фільм режисера Андрія Кавуна, як пишуть титри, базується на реальних подіях 1995 року, от тільки у складі того історичного екіпажу були лише росіяни і татари (наскільки зрозуміло з їх імен). Звідки на борту славного літака взявся українець Роман Вакуленко (в реалі бортінженера звали Асхат Аббязов) – відомо тільки режисеру з миловидним українським прізвищем Кавун (хоча, про можливість альтернативної історії вже повідомлялось в аніме Перший загін). А от для чого – стає зрозумілим вже після перших хвилин перегляду фільму.

Перш, ніж добратись до переліку гріхів українця Романа Вакуленка перед лицем матушкі-Рассії, варто коротко пробігтись естетикою самого фільму.

Кандагар – типова історична драма про славні подвиги російського духу, який у воді – не тоне, у вогні – не горить і коня на скаку зупинить. Як у будь-якому агітпропному продукті – орієнтуються на такі стереотипічності, як всезростаючий пафос героїзму і сентиментальна туга за батьківщиною а-ля "Я прошу, хоть ненадолго, боль моя, ты покинь меня, облаком, сизым облаком, ты полети к родному дому, отсюда к родному дому".

В деяких епізодах, творці Кандагару намагаються дотягнутись до слави всесоюзного хіта 1980-го року – фільму Олександра Мітти Екіпаж. В моменті показу потоптаної пам’яті фотоальбому персонажа Балуєва та екстатичного братання колективу під горілочку з наступними танцями під дощем – щемить до болю знайома мелодія з фільму Михалкова 1974 року Свій серед чужих, чужий серед своїх. Періодична музичка саспенсного спрямування історії – нагадує саундтрек до Солярісу Стівена Содерберга (зрозуміло, у більш орієнтальному руслі). Lord of War – Кавун також дивися.

А який росіянин – не любить краси захмареного неба, під яким, далеко внизу стоять берізки-сестрички. Це нічого, що ці, непришиті до одного органу пластмасові хмарки, вже дістали в американському Up In The Air. Російський екіпаж з замилування дивиться на фотошопне небо з заставки російської кінокомпанії Централ Партнершип – і саме це має говорити про піднесеність та чистоту їх героїчних душ.

Як вже повідомлялось, героїка персонажів не відходить від накатаних стереотипів, тримаючись традиційного міфотворчого берега. У фільмі обо’язково має декілька разів повторитись мантра "мы, русские – своих не оставляем", що має свідчити про могутній дух колективності в усіх росіян планети Земля.

Архетиповість персонажів, дозволяє акторам грати на розслабоні свої вже багаторазово розтиражовані образи.

Балуєв (в ролі командира) грає традиційного для свого обличчя батяню-комбата. Процес його гоління після тривалого перебування у полоні, як й освєнцимський процес чищення зубів євреями, повідомляє про незламність духу російського і свободолюбство. Він пальцями згинає цвях, який символізує тривалість його полону. Згинає під час грози. Пальцями цитуючи стару совкову істину товариша-поета М. С. Тихонова "Гвозди б делать из этих людей: Крепче б не было в мире гвоздей" з твору "Баллада о гвоздях". Саме його герой говорить журналістам сакраментальне "Мы – и есть Россия" і саме його чесне російське обличчя залишається у фінішній пам’яті.

Машков грає хуліганистого 2-го пілота Сєрьогу. Цей товариш нічим особливим не відрізняється від Давид Маркович Гоцмана з підпільним ніком "картіна маслом". Він – пофігіст, який користується попитом у тьолок. А оскільки "пилот в России – больше, чем пилот" – він й поет. А який російський поет, замилований красою берізок, не любить горілку?

Панін (штурман Готов) – загартований афганець. Мовчазний і холоднокровний, з яким сміливо можна ходити у розвідку. Він героїчно рятує живіт товариша від вибухової дії лимонки.

Тільки радист Вітьок (Голубєв) у цій славній когорті російських характерів – ще якось не зовсім устаканений. Він романтик. В той час, як баби дають тільки сильним духом ведмедям (як персонаж Машкова), він пропонує їм подружній обов’язок. Саме Вітьок підставляє командира з сімейним фотоальбомом і саме він легковажно вирішує прийняти іслам, щоб так втекти з полону. Але саме командир, своєю мудрою батьківською порадою, наставляє його на путь істинну і вже на фініші Вітьок демонструє билинні чудеса притаманні, лише російським богатирям.

Пришвартовуючись нарешті до Бенюка в ролі Романа Вакуленка, можна ще з постеру помітити його спотворене (негарне) обличчя в лівому кутку в образі паршивої овечки. Вакуленко – як абориген (селюк) посеред цивілізації зі своїм українським акцентом. Він, якби сказав Василій Алібабаєвич Алібаба – слабохарактерний.

Він, як радистка Кет зі Штірліца (мама якого, також українка) починає у момент стресу (переляку) переходити на щиру українську мову і саме він боягузливо пропонує (ПЕРШИМ) посадити літака на вимогу винищувача. Росіяни у цей час героїчно мовчать. В той ж час, у Вакуленка такі ж плаксиві очі, як й у персонажа Бенюка – рядового Кринкіна з культового фільму Леоніда Бикова Ати-бати, шли солдати. Там, здається, він крав мило у товаришів, хоча й заради спасіння рідних.

Згодом камера фіксується на зриванні хрестика з шиї Вакуленка. Та добре, що він знаходиться під крилом старшого товариша. Він стоїть за кам’яною спиною героя Балуєва, який й робить успішну спробу повернення хрестика, цього атрибута слабкості у сучасному світі, його законному власнику. Нехрещений герой Машкова, як виразник загадкового російського духу, у цей час недбало кидає головою, типу "нафіга мені ці атавізми?"

Гріхопадіння Вакуленка-Бенюка триває і він, як типовий українець егоцентрично думає лише про весілля дочки, в той час, як його старші брати думають про колективну втечу. Вони вважають Вакуленка бакланом, який чеше єресь. Коли Вакуленко говорить, що "мы русские пилоты, они не могут о нас забыть", то російськомовний колектив персоналізуючись в герої Паніна, зневажливо натякаючи на національність Вакуленка, промовляє: "особенно ты (русский)".

Під час полону усі росіяни – здорові, як бички, а у Вакуленка напухає якась зараза на шиї. Він не хоче читати Коран, бо хрещений, але заради хірургічного втручання, готовий й поісламувати. На цьому моменті герой Машкова ще й підколює його: "чого ж ти Рома ламаєшся, як целка?"

Після підриву талібом невірної дружини лимонкою – блює тільки Вакуленко-Бенюк, а от Міші та Васі – моцні легені, бо в них русский дух прописаний. Вакуленко-Бенюк – першим впадає в істерику. Вакуленко боїться вбити таліба, але після люблячих поглядів старших товаришів, вже трошки готовий покласти за них і душу, і тіло. Під час п’янки російські товариші стібуться з Вакуленка-Бенюка за його постійне бабське причитання "ой, мамцю, ой, мамцю". І він покірно повторює причитальницьку суть своєї боягузливої натури отим, "ой, мамцю".

І десь тільки на фініші, Вакуленко починає поволі спокутувати свою провину перед старшими товаришами, жертвуючи своєю обручалкою заради спільного спасіння. Він, якби сказав Мотиль, цілуючи мавзолейну велич Софії у болгарському Дзіфті: "відчув себе окриленим та класово дозрілим". Вакуленко-Бенюк першим починає мочити таліба заради побачення з онучкою Олесею, але робить він це якось не дуже героїчно. Робить по-рабськи – сіткою, як гладіаторний ретіарій (в комплекті озброєння якого ще був й тризубець). І з усього переліку гладіаторних професій, здається, лише ретіарії могли грати й жіночі ролі.

От така петрушка з пастернаком і от такі кондово-патріотичні соплі для даунів у фільмі Кандагар з дуже неприхованим повідомленням молодшій українській сестрі. Як й випадку з відео Фаріон – особливих коментарів до таких фільмових маніпуляцій непотрібно.

постер: kinomania.ru