Круглий стіл політиків та експертів

Василь Куйбіда: Реформа місцевого самоврядування в Україні – погляд з центру

Матеріали "круглого столу" політиків та експертів. Львів, 4 лютого 2010 року. Доповідач – міністр регіонального розвитку та будівництва Василь Куйбіда.

Василь Куйбіда:

Місцеве самоврядування ми з вами розуміємо, як частину публічної влади. Публічна влада – це державне правління плюс місцеве самоврядування. Потреба реформи публічної влади назріла давно. Її, на мою думку, потрібно було проводити одразу після відновлення незалежності України. Ми не збиралися повторювати Радянський Союз з його державним управлінням. Ми хотіли поміняти парадигму стосунків між державою і суспільством, від керування перейти до співпраці, а це значить, що потрібно було поміняти саму організацію і передбачити існування місцевого самоврядування.

Ми говорили про те, щоб місцеві ради вважати місцевим самоврядуванням, тоді вони фактично місцеве самоврядування не представляли. Дискусії, які тоді відбулися, в тому числі і у Львові за участю першого президента України, виробили певне приблизне розуміння, і через кілька років була створена комісія, яка мала підготувати адміністративно-територіальну реформу. Однак жодних реформ тоді не було проведено.

Про необхідність реформи органів місцевого самоврядування тоді ж заговорили і самі їх представники, а також науковці. У прийнятій Конституції України з’явився окремий розділ про місцеве самоврядування. Вдалося спільними зусиллями прийняти Закон про місцеве самоврядування в Україні.

Однак ратифікація Україною Європейської хартії місцевого самоврядування показала величезні проблеми, які в нас є. Наше законодавство також змушувало нас завершити реформу місцевого самоврядування. І тут дуже чітко виявились суперечності, які до того часу були малопомітними. Ці суперечності у нас з’явилися тому, що формували правове поле місцевого самоврядування, виходячи не лише з однієї моделі самоврядування, а керуючись різними підходами. Кожен закон, навіть положення Конституції, були виявом компромісу між політичними силами.

Однак дискусії, які розпочалися орієнтовно у 1997 році, так і не вилилися в серйозну муніципальну реформу, хоч вона готувалася і науковцями і практиками. Намагання провести цю реформу, обґрунтувати її, записати в документи, не дали якихось серйозних змін. Ми не скористалися і шансом у 2004 році, коли проводилася політична реформа. Отож всі ці проблеми залишалися. Уряд спромігся затвердити програму підтримки місцевого самоврядування з боку держави, але до реформи ніхто не був готовий.

Вагомим аргументом на користь необхідності реформи місцевого самоврядування виступає неефективність публічної влади. Державне управління та місцеве самоврядування не є ефективними, вони не забезпечують вирішення проблем, починаючи від комунальних і завершуючи самореалізацією людини взагалі. Ми також не подолали нерівномірність у наданні якісних публічних послуг, отож в нас соціальна справедливість узалежнена від місця проживання. Якщо людина проживає у Львові, то може отримати більший пакет соціальних послуг, а якщо в селі, наприклад, Турківського району – то їй ці послуги недоступні. На цю проблему ще потрібно дивитися з точки зору соціальної справедливості. Отже, реформа місцевого самоврядування необхідна, тільки треба цілісно і системно її запропонувати і реалізувати.

На місцеве самоврядування можна дивитись як на окрему спеціальну задачу і пам’ятати, що воно є цілісною системою, в яку входять сільські, селищні та міські ради. Але вона співпрацює з системою державного управління, вони є взаємопов’язаними. Отож не можна відмовитися від районних адміністрацій не створивши дієздатних територіальних громад, які б могли ефективно керувати територіями. Якщо одразу ж ліквідувати районні адміністрації, то виникає проблема, що не буде кому передати виконання частини їхніх функцій. І це є реальна проблема. Тому реформу місцевого самоврядування потрібно проводити поетапно, визначивши, що робити на кожному етапі, розрахувати глибину реформи відповідно до завдань, які стоять, і підвести це все під відповідні ресурси.

Моя думка, що перший етап реформи місцевого самоврядування можна розпочати без кардинальних змін у діючому законодавстві, перед усім у Конституції. Діюче законодавство бажано змінити в напрямку спрощення процедури об’єднання територіальних громад.

Укрупнення територіальних громад є необхідною вимогою реформи місцевого самоврядування. Тому що станом на сьогодні 80% діючих громад є дотаційними. З них – 95% – глибоко дотаційними. Третина громад має населення до 500 мешканців, ще третина – до 100 мешканців. Такі малочисельні громади реально не можуть утримувати соціальну інфраструктуру і не здатні до розвитку. Можна легко порахувати, виходячи з можливостей наповнення місцевого бюджету, що тільки територіальна громада, яка складається з понад 5000 осіб, здатна це робити. У Законі про місцеве самоврядування, чітко записана норма не лише про право. але й здатність громади розвиватися. І держава зобов’язана допомогти територіальній громаді бути здатною до само існування та розвитку. В який спосіб? Дотувати можна, але ж не 80%! За таких умов громади не є самодостатніми системами.

Мінрегіонбуд, виписавши завдання щодо організації та проведення реформи місцевого самоврядування, в першу чергу зосередився на питанні формування дієздатних громади. Задля цього ми провели моделювання територіальних громад у кожній області, співпрацюючи з обласною адміністрацією, райадміністраціями, сільськими, селищними і міськими головами, радами. Цьому передувало напрацювання методики, опрацювання інформації щодо територіальних громад: визначення того, які публічні послуги та в якому обсязі мали би ними надаватись, які ресурси їм для цього потрібні, обрахували податкоспроможність кожної територіальної громади, забезпечення її соціальною, інженерною інфраструктурою, оцінювання виписаних послуг, ресурсів, в тому числі і часових.

Після того ми наклали це все на карту і далі стали враховувати особливості: природні, релігійні, етнічні. Таким чином визначали територіальні громади, а потім вже їх центр, знову ж таки починаючи з інфраструктури, що залежить від ефективності виконання функцій центру територіальних громад. Ця робота проведена для всіх областей. Її результати обговорено на спільних засіданнях чи робочих групах з кожною областю. При цьому ми запропонували кожній області самостійно проробити альтернативні варіанти. Після таких дискусій ми порозумілися та спільно прийняли рішення.

Фактично сьогодні по всіх областях України, крім одної, рішення щодо оптимізації кількості територіальних громад прийнято. І, якщо б була політична воля, ми б могли дієздатні територіальні громади утворити дуже швидко. Усе, що потрібно для цього, міністерство проробило, пакет законодавчих актів теж готовий. Після того, як будуть створені дієздатні територіальні громади, можна буде зробити наступний крок: поселенські системи та організацію публічної влади в районі і області. Всі необхідні проекти законів готові, також підготовлено проект змін до Конституції.

Юрій Шведа:

У Львові свого часу з Вашої ініціативи була проведена реформа управління містом, а саме ліквідовані районні ради. До цього часу інші міста України, наприклад, Харків, звертаються до нас з проханням поділитися цим досвідом. А як Ви зараз оцінюєте ефективність такого кроку?

Василь Куйбіда:

У 1994 році у Львові ми вперше в Україні провели реформу системи міського управління. Завдання було: створити дієздатну владу, аби вона могла реально розв’язувати проблеми. У спадок нам дісталася радянська система, яка включала 5 районних рад, міську раду та обласну раду. У кожній з них працювали активні та енергійні депутати, вони прийшли зі своїм баченням, що треба робити, хотіли обов’язково щось змінити і були справжніми демократами за переконаннями. Знайти рівнодіючу в цих умовах було практично неможливо.

А тепер уявіть собі: законодавство старе, ще діє радянська влада, в Конституції не виписано розділ про місцеве самоврядування, тільки намагаємось сформувати суспільну думку про те, що воно таке, це самоврядування. Районна рада приймає одне рішення стосовно об’єкта управління, міська рада – по цьому питанню зовсім інше, обласна – третє. Що в таких умовах робить той об’єкт управління? Нічого. Тому, я думаю, було все правильно зроблено, ми створили один представницький орган територіальної громади – міську раду, що виробляє політику господарювання в місті у різних сферах.

Виконавчі органи її рішення доводять до районів, в яких районні ради були скасовані, але залишилися виконавчі органи – райадміністрації. Голова райадміністрації був включений у склад виконкому, отож він впливав на вироблення рішень по реалізації політики. І він прирівнювався практично до заступника міського голови.

На жаль, в Україні до сьогодні не існує чіткого юридичного розмежування понять адміністративної та політичної посади. Якщо ми б це розмежували, то набагато швидше просувалися б вперед. А так у нас при зміні політика міняють всіх, хто працює в адміністративній системі. Але багато політиків просто не розуміють, що таке управління, бо це не для них.

Тоді ж у Львові ми самі це зробили – мінімізували кількість політиків – міський голова і кілька заступників. Натомість директори департаментів та всі інші, хто працює на адміністративних посадах, – їх ніхто не повинен був звільняти з політичних міркувань.

Запропонована нами система міського управління була визнана кращою комісією, яку очолював перший Президент України, вона рекомендувалася до впровадження. Хоч перед тим були жорсткі протистояння з головою Верховної Ради, який навіть присилав сюди прокуратуру, не тільки комісію, щоб відкрили кримінальну справу проти голови, який провів ніби то ці реформи всупереч Конституції. Гадаю, те, що ми зробили, було виправдано, інші міста перебрали наш досвід, першою була Одеса.

Наступне, що ми почали робити – це територіальне самоврядування, наприклад, мікрорайонів чи районів. Сихівський район у Львові виріс з самоорганізації місцевого населення. Було би добре таку самоорганізацію зробити в кожному районі і їм передати частину функцій із частиною ресурсів. Бо люди, які проживають в мікрорайоні, краще знають, що їм потрібно.

Петро Мавко:

Як політик, як Ви вважаєте, чи потрібна реформа місцевого самоврядування взагалі комусь у цій державі, і чи ми доживемо до того часу, коли вона буде реалізована?

Василь Куйбіда:

Я розумію ваш скепсис. Указ про реформу місцевого самоврядування був підписаний президентом два роки тому. Зараз ми вже маємо все необхідне для її реалізації, тобто все переведено на мову документів. Отож, якщо буде воля прем’єр-міністра, реформу можна роботи. Поштовх вже пішов, є кроки, які мають зробити на певному етапі управлінські структури, щоб ця реформа реалізовувалася.

На моє розуміння, її можна було би провести ще півтори роки тому, коли всі законні акти були готові і залишалося лише уточнити межі територіальних громад. Але треба мати людей, державних діячів, а не політиків-популістів, які знатні це реалізовувати. Ви знаєте, що політик думає про наступні вибори і весь час намагається мінімізувати ризики, відтак не робить ніяких ризикованих кроків. А державний діяч думає про майбутнє держави. Я переконаний, що це буде зробимо. Якщо б я не вирів, що це можна

Олесь Старовойт:

Був проект адмінтерреформи Романа Безсмертного. Є напрацювання Мінрегіонбуду. Є проект. Підготовлений Інститом реформ І. Коліушка. Є також цікава концепція групи "Салону Дона і Баса". Але, на мою думку, вони не корелюються між собою. Чи проводилися якісь консультації вже на цю тему? І ще одне запитання: Чи зміна меж районів областей передбачена Вашим проектом?

Василь Куйбіда:

Ми не можемо собі зараз дозволити створити кілька окремих груп, які би рухалися по різних напрямках, хоч по великому рахунку такий досвід може бути позитивний. Якщо нам запропонують три різні варіанти, через дискусії виберемо найбільш приємний для нас варіант. Виходячи з того, що ми маємо багато спеціалістів з питань місцевого самоврядування, і ті ж люди працюють в трьох проектах: один – той, що робить міністерство, другий – Ігоря Коліушка, третій – національна комісія, я запропонував міністру юстиції створити одну робочу групу, яка б підготували відповідний проект, можливо різні варіанти, але єдиний за принципіальним положеннями. І насправді немає великих відмінностей між тим, що говоримо ми і тим, що говорить Коліушко. Він говорить загалом про реорганізацію публічної влади і акцентує на необхідності в першу чергу реформи державного управління, ніж на місцевого самоврядування. Тобто я значних розходжень не бачу.

Ми мали першу комісію з питань адмінреформи, яку очолював Леонід Кравчук. Концепція адміністративної реформи була затверджена президентом. У 2005 році свій проект реформи представив Роман Безсмертний. Я жалкую, що матеріали, які були напрацьовані робочою групою, яку очолював Безсмертний, ніяким чином не легалізовані, тобто немає ні постанови Кабміну, ні указу президента, багато роботи залишилося поза правовим полем, поза увагою політиків та науковців. Тому зараз, розуміючи, що посада міністра не довговічна, я зі своїми колегами намагався робити так, що б ми зробили свою роботу і зафіксували її. Принаймні, через рішення колегії Міністерства. Щоб ті, хто прийдуть після нас, не починали знову все спочатку.

Зрозуміло, що коли ми будемо проводи ці реформи, нам потрібно буде міняти межі територіальних громад. Зараз територіальна громада обмежена зоною забудови. Все, що за межами забудови – це вже належить до компетенції районної адміністрації. Це неправильно. Територіальна громада повинна межувати з другою .

Хто визнає місцеве самоврядування? В першу чергу держава, бо це є та ланка адміністративно-територіального устрою громади. Держава фіксує і веде реєстр адміністративно-територіальних одиниць, територіальна громада – є первинною ланкою, а ВРУ має затвердити межі цих територіальних громад. І це правильно, на мою думку. Коли ВРУ затверджує межі населених пунктів, я вважаю, що це не правильно, це зайве. Межі населених пунктів – це наші забудови, їх може затверджувати обласна рада чи райрада відповідно до того, межі якого саме населеного пункту розглядаються. Якщо це місто районного значення, то це район може робити, якщо обласного – то область. Якщо обласний центр, тоді вже на рівні ВРУ.

Олесь Старовойт:

Чи передбачена реформою зміна кількості районів та областей?

Василь Куйбіда:

Думаю, що ми ще не готові до дискусії про кількість областей та їх межі. На першому етапі цього робити не треба. Реформу треба проводити поетапно, на кожному етапі шукати спільників, бо інакше цього не зробити. Хоч нагадаю вам, наприклад, у Польщі, там же не аплодували всі проведенню адміністративної реформи ні на першому етапі, ні коли переглядали кількість воєводств. За оцінками польських політологів, на останньому етапі там трохи більше 20% сприймало цю реформу. Але державні діячі її провели. Бальцерович потім мені зізнався, що не жалкує, що провів таку реформу, бо робив її задля всієї Польщі.

Андрій Мисик:

У Львові 1300 будинків в аварійному стані. Очевидно, що місто саме не справиться з цією проблемою. Чи є програма в уряду як з цим боротися?

Василь Куйбіда:

Проблема така є і вона не сьогоднішня. Коли я був міським головою Львова, ми намагалися це розв’язувати не очікуючи допомоги держави. На той час центральна влада ставилася до Львова дуже упереджено. На водопостачання міста Львова за 8 років, що я був мером, ми не отримали жодної гривні. Все, що ми тут робили, робили або за свої кошти, або за кошти, які мені вдавалося привести з-за кордону.

Програма реформи житлово-комунального господарства була затверджена лише в 2004 році. Якщо би ми чекали 10 років, то би мали величезні клопоти тут. Ми самі доопрацьовували цю реформу в місті і зрештою частина наших доопрацювань лягла в основу цієї програми реформи ЖКХ. Тоді пропонувалося відкрити рахунки на кожен будинок. Тільки будинок збудований, ми допомагали створити ОСББ, допомагали з земельним відводом, всі адміністративні процедури оплачувала міська рада. Ми видали посібник, як це робити. На жаль, ці спілки власників дуже важко йшли у формування. За 10 років сформували 120 спілок, не більше, але в інших містах їх було ще менше. Тому, що в нас люди не хочуть бути відповідальними ні за що.

Чому окремий рахунок?

Бо кожна людина, яка платить квартплату, знає, що та частинка квартплати йде на утримання прибудинкової території, інша частинка накопичується впродовж довшого часу для того, щоб мати кошти на проведення капітального ремонту, який проводиться у відповідний термін. Ті гроші, що накопичуються, ставляться в банк під відсоток. Тобто треба вміти управляти тими коштами, бо місто не може оплатити видатки на всі ремонти. На той час ЖЕКи були неефективними і тому була пропозиція їх також перетворити у малі підприємства, щоб зменшити податки, які лягають на них. І третє – пропонувалося в межах Львівщини забезпечити підготовку в наших вузах людей, які візьмуть управління будинками на себе.

Тобто, це може бути людина, яка управляє одним будинком, а може бути людина, яка управляє кількома будинками. Я не знаю наскільки це зараз реалізовано, але якщо це десь зависло, то хочу сказати, що проблеми тільки загострюються і можливо без державної допомоги тут не обійтися, але я думаю, що швидше не обійтися без приватного капіталу, без підприємців. Треба створити сприятливі умови для того, щоб бізнес в нас розвивався і у комунальну господарку прийшли приватні інвестиції, тоді ситуація дуже швидко зміниться. Якщо ми будемо покладатися лише на кошти громади, а їх завжди не вистачало, то ми будемо довго це робити.

Євген Гузеєв:

Ви маєте великий досвід європейської співпраці. Як ви думаєте, зуміла Україна провести в практику України в галузі місцевого самоврядування європейські цінності? Як європейський досвід втілений був на практиці?

Василь Куйбіда:

Суспільство повинно бути готовим до сприйняття зовнішнього досвіду, бо буває і так, що досвід є, але якщо ти того не зрозумієш, то не запозичиш. Коли я в 90-х роках, спираючись на кращі європейські практики в галузі системі самоврядування, почав говорити про доброчесне самоврядування, в нас це слово взагалі не сприймалося. Проте деякі інші основні принципи сприйнялися в Україні швидко. Наприклад, принцип, що місцеве самоврядування має бути автономією державної влади. Коли говорити вже про нові форми чи методи роботи, то на жаль, це не сприймалося. Тобто вважалося так, що мене обрали, мене так навчили і я так буду працювати.

Самоврядування є на межі між громадянським суспільством і державою. Думаю, що цього багато людей не усвідомлювали, а відтак не відбувалася співпраця між державою і громадянським суспільством, а намагалися швидше за старими зразками управляти. Коли вже говорити про адміністративно-територіальну реформу, то частина політиків розуміла, що держава не управляє, а на певних територіях надає послуги. Ми можемо порахувати економічність кожної послуги, умовно кажучи і побачити де вона якісно надається.

Володимир Квурт:

Розділяю думку, що нам потрібно узаконити ОСББ. Тоді власники самі будуть вирішувати які послуги і в кого вони їх будуть отримувати. Що завадило узаконити цей крок? Адже особливих опонентів не було. Але це б дозволило б зробити дуже серйозний крок в частині реформування житлово-комунального господарства. Нас проте цікавить інше. Насамперед, адміністративна реформа без інших реформ, без податкової, судової і т.д., навряд чи була б ефективною. Нас цікавить фінансова складова самодостатності територій, принципи, як вони мають бути сформовані. Чи ми дальше залишаємо розподіл, чи ми все таки даємо механізми зацікавленості місцевим громадам в отриманні коштів? Сьогодні місцева влада не зацікавлена в ефективності роботи комунальних підприємств.

Василь Куйбіда:

Децентралізація податків повинна відбутися в ході реформи. Будь які податки встановлює закон. Можна дозволити місцевому самоврядуванню вводити податки з переліку, який встановлює закон, і встановлювати ставки. Це можна і така практика є в багатьох країнах. Тому, якщо говорити про адміністративно-територіально реформу, то обов’язково розуміють, що на неї зав’язана і реформа податкова, і фінансова, соціальна і т.д. Щодо житлового кодексу, то насправді завжди є якесь поле для пошуку та реалізації внесення змін до цього кодексу. В гіршому випадку - це можна узгоджувати з Кабміном.

Щодо ОСББ. Потрібно вносити зміни у Житловий кодекс. Без цього і без змін до законодавства щодо створення ОСББ складно, але можливо проводити зміни на місцевому рівні в ЖКГ. Завжди є поле для пошуку і реалізації. В гіршому випадку дії можна узгоджувати з профільним міністром, наприклад, отримавши статус експерименту.

Володимир Квурт:

Яку з публічних послуг Ви б ніколи не передали на рішення місцевого самоврядування? І чи виправданим було введення Архібудконтролю?

Василь Куйбіда:

Є такий принцип субсидіарності, коли якась послуга може надаватися на нижчому рівні, значить на тому рівні вона має надаватися. Якщо її краще може надавати область, то не треба надавати місту, якщо місто, то громаді. До цього принципу ще можна рахувати ефективність використання грошей. Але, як правило, вони співпадають.

Він був введений в 94 році. Держбудінспекції були в складі виконкомів. На той час приблизно кожний населений пункт мав свій генеральний план. Була радянська традиція, що будувати можна тільки виходячи з Генплану. С плином часу генплани уневажнилися, застаріли. Нові ніхто не замовляв і почали будувати хто де хоче. Не було ніяких обмежень. При цьому рідку чують думку територіальної громади.

В місті є кілька інституцій, які проектують. Дуже часто міські голови, не маючи проекту, починали роботи. Львів не виключення. А контролю вже немає. Бо Держбудінспекція підпорядкована меру, він не замовляє генплан, навіть проект, просто будує і каже інспектору: приймай в експлуатацію, бо завтра тебе звільню. І ця людина приймає об’єкт в експлуатацію. Тобто ми маємо замкнуте коло. Треба було розмежувати функції контролю від господарських функцій. І це правильний підхід. Але це реалізував Яцуба, мій попередник. Він централізував контроль з боку держави, міністерство взяло тільки на себе вироблення правил.

Фактично, немає жодного державного підприємства, яке би будувало. Тобто Міністерство тільки продукує правила. Все інше роблять приватні або муніципальні підприємства, а держава здійснює контроль за дотриманням правил. На відповідність виконаних робіт проекту. Через деякий час, я впевнений, держава забере від Держбудконтролю функцію вводу в експлуатацію. Зараз видається сертифікат на відповідність будови проекту. В майбутньому страхові компанії будуть виконувати цю функцію.

Володимир Квурт:

Ця структура діє неефективно. З одного боку, я розділяю Ваш підхід, необхідне Генплан. Генплан Львова зараз знаходиться на рецензії в Києві. Але з іншого…

Василь Куйбіда:

У нас занадто бюрократична структура в цій сфері. Якщо в нас буде містобудівельна документація, то Ви зайшли на сайт міськради, де є затверджений генплан. Знайшли ділянку, яку міська рада продає чи здає в оренду, на кожній ділянці вже працювали архітектори і ми знаємо обмеження та обтяження, які стосуються її, і функцію цієї ділянки. Ми подаємо заявку, купуємо чи беремо в оренду і дальше нам вже не треба ні з ким нічого погоджувати, бо вже все зроблено.

Коли Держбудінспекція перестала бути підпорядкована міським головам, то з’явився важіль впливу і на міську раду, і на міського голову. Хоч я на кожній нараді кажу начальникам Держбудінспекцій, що вони зобов’язані співпрацювати. І не всі ж міські голови погані. Але є окремі люди, які взагалі не готові до управління, які не знають ні господарки, ні законодавства. Тому їм треба допомагати і працювати з правовими органами довго.

Володимир Квурт:

Чи знаєте Ви випадки знищення самобудів доби незалежності України? Бо звернення до судів мінімальні, а ЖЕКи вже через годину знають, де є самобуди після початку будівництва.

Василь Куйбіда:

Частина самобудів є збудована ще до 91 року, частина до 94-го, до того, коли було запроваджено Держбудконтроль. І зрозуміло, що з тим якось треба розібратися. Тому за моїм дорученням була напрацьована постанова Кабінету Міністрів, в якій запропонований механізм спрощення узаконення самобудов, щоб цю проблему якось розв’язати. Відповідний закон прийнятий в 2008 році, ці механізми діють до 2011 року. Паралельно працюється над змінами законодавства, де є жорстокіші заходи до тих, хто будує самовільно. З одного боку, спрощується дозвільна система, з другого - жорсткіший контроль і санкції. Це робиться для того, щоб людині було вигідніше піти і провести цю процедуру, ніж порушувати. Чому порушують? Бо так вигідніше.

Олексій Антипович:

Жодна реформа не відбудеться без політичної реформи. Поетапно слід міняти всі державні структури. Моє питання як соціолога. Ви користуєтеся підтримкою і довірою серед львів’ян, і ходять різні чутки про балотування на посаду мера. Можливо, краще повернутися якимись депутатськими групами у місто для того, щоб продовжити свої напрацювання?

Василь Куйбіда:

Виборче законодавство або сприяє ефективності роботи місцевого самоврядування, або навпаки. Беремо вибори до обласних та районних рад, де депутати представляють спільні інтереси громад. Але виявилося, що до районних і обласних рад більшість місцевих громад не обирає своїх представників. Тоді, як вони можуть представляти ці спільні інтереси? Багато що залежить від виборів Президента України, ми це з вами розуміємо. Але, я вже сказав, що обов’язково в якійсь якості буду присутній на цих місцевих виборах. Ця якість залежить від кількох речей. Зрозуміло, що коли приходить людина, яка запроваджує русифікацію України, яка починає згортати реформи, треба будувати механізм протистояння Києву. І варіанту іншого не буде. Я вражений тут позицією окремих людей голосувати проти всіх. Це люди, яких нічого не цікавить в тій державі.

Орест Друль:

Що доброго ви б зробили для Львова?

Василь Куйбіда:

Незалежного від того, де я працював, я завжди намагався допомагати Львову. Як приклад, коли я працював міським головою, то держава жодного разу не дала грошей на центральну частину міста, а коли я став міністром, то в бюджеті з’явилася цифра – 30 млн. грн. Інша справа, що Львівська міськрада 10 млн. так і не змогла освоїти. 15 млн. грн. – було передбачено на пам’ятники архітектури, паспортизацію і тому подібне, це також я допомагав.

Я, як міністр, кожного року на початку року приїжджав до Львова і проводив наради. Минулого року приблизно в такий час ми аналізували стан містобудівельної галузі у Львівській області. Друга нарада була по пам’ятниках архітектури, про стан збереження їх. Зараз ми розгортаємо програму будівництва доступного житла.