ЖЗЛ

Феномен Юлії Тимошенко: політика та жінки

Як Попелюшка принцесою стала...

У численних інтерв’ю Юлія Володимирівна часто підкреслює: її дитинство зовсім не було райдужним. Народилась вона 27 листопада 1960 р. у Дніпропетровську. Батько – вірменин Григорян покинув матір – росіянку Телєгіну, коли доньці виповнилось всього два роки. Мати працювала диспетчером у таксопарку й крім турботи про власну доньку змушена була допомагати ще й бабусі та родині своєї сестри. Тому дитинство Юлі Григорян проходило в умовах максимально наближених до злиденних.

Проживала вона у Дніпропетровську на проспекті Кірова у трьохкімнатній “хрущовці” площею 52 квадратних метри. Тут в “будинку таксиста” пройшли її дитячі та шкільні роки Юлі. Закінчивши школу вона поступила у Дніпропетровський гірничий інститут, а згодом забирає звідти документи й подає їх до Дніпропетровського державного університету, на факультет економіки, за спеціальністю “економічна кібернетика”.

У 18 років Юля вийшла заміж за Олександра Тимошенко, сина досить впливового Дніпропетровського чиновника, який, до речі, на рік молодший за неї. Коли вони познайомились йому було всього 16, а їй – 17. Через рік у них народилась донька Євгенія.

Народження доньки не вплинуло на успішність мами. Як результат, у 1984 р. Юлія Тимошенко закінчує університет з відзнакою і зразу ж влаштовується на роботу – інженером-економістом на Дніпропетровський машинобудівний завод імені Леніна. Тут вона почала працювати у відділі організації праці та заробітної плати, а з настанням горбачовської “перебудови” започаткувала й власний бізнес. Починала свій бізнес Ю. Тимошенко організувавши кооператив “Термінал”, який займався відеопрокатом та організацією концертів рок-груп. Допоміг у його становленні тесть, який у той час очолював обласний кінопрокат.

Ю. Тимошенко поринулась у бізнес з головою. Скоро вона стає комерційним, а згодом й генеральним директором українсько-кіпрської корпорації “Український бензин” (КУБ), яка з 1992 р. стала монополістом у забезпеченні агропромислового комплексу Дніпропетровщини нафтопродуктами. Паралельно утворюється міжнародний концерн “Сіаль”, який займався видобутком природного каменю. Його генеральним директором став Г. Тимошенко.

За інформацією газети “Свобода” сім’я Тимошенків володіє 25 % акцій Токовського родовища червоного граніту – єдиного у світі. У середині 90-х Ю. Тимошенко разом із В. Пінчуком створює корпорацію “Співдружність”, яка займається газом. Саме тоді вона знайомиться й з керівником Дніпропетровщини П. Лазаренком. Про те як робився тоді бізнес красномовно свідчить той факт, що у березні 1995 р. під час посадки до Москви в аеропорту Запоріжжя Ю. Тимошенко була затримана із 26 тисячами доларів США і трьома мільйонами українських карбованців на підставі чого проти неї порушили кримінальну справу.

У вересні 1995 р. П. Лазаренка було призначено віце-прем’єром України з паливно-енергетичного комплексу, а з травня 1997 р. – прем’єр-міністром України. Корпорація “Український бензин” (КУБ) перестала існувати, перетворившись на спільне українсько-британське підприємство “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ) зі статутним капіталом у 10 млн. доларів.

Президентом компанії стала Ю. Тимошенко. З того часу вона стає однією з впливових людей України і мало не єдиною впливовою жінкою. У тому часі її називали “міс газ”, “газова леді”, “газова принцеса”. У цей час ЄЕСУ контролювали 25 % української економіки і фактично перетворилися на єдиного постачальника російського газу в Україну (до цього цим займались структури підконтрольні І. Бакаю - українському олігарху, наближеному до Президента Л. Кучми).

Юля – самурай у спідниці

Сама Тимошенко, як будь-яка нормальна людина, ніколи не розводилась про свої статки, що цілком характерно якраз для адекватних людей. Журналісти дають різні оцінки. Українські джерела називають 2,5 млрд. доларів, британська “Таймс” наполягає на 6 мільярдах фунтів стерлінгів. Причому якоїсь миті хворобливий інтерес до того, скільки в неї грошей, змінився інтересом до неї як до людини і, не в останню чергу, як до жінки.

Саме тоді з’ясувалося, що Юля не користується кремами і не зловживає косметикою, для вмивання їй потрібне м’яке мило і кип’ячена вода, користується косметикою французької фірми “A-Studio”, a її улюблені духи “Angel”, полюбляє одяг від “Chanelle” та “Dolche and Gabbana”. Тимошенко може дозволити собі замовити безліч убрань від кращих модельєрів. Вона придумує на додачу до свого іміджу рукави-ліхтарики та перефарбовує волосся в рудий колір (золотавий). Їй присвячують колекцію модного жіночого одягу “Королева газу”. Їй починають писати листи звичайні громадяни. Вона стала першим в Україні публічним олігархом. Дивлячись на неї й решта олігархів змушені були набирати рис публічності. В західних країнах такою увагою користуються лише “зірки” кіно і шоу-бізнесу.

Феномен Ю. Тимошенко у цей період полягав у тому, що вона виявилась цікавою масам, а не тому, що вона багатий президент потужного концерну. Залишалось тільки підтримувати імідж, і тут Юлія Володимирівна уникла характерної для багатьох помилки – не почала сипати гроші як полову, створюючи образ щедрої богині. Звичайно вона підтримує фінансово команду КВК Дніпропетровського університету, музикантів-початківців, ансамбль скрипалів “Віоліно”.

Даючи гроші на реставрацію церков, Юля при цьому публічно і демонстративно не хреститься і не молиться. У неї немає спеціальних релігійних пристрастей – її допомогою користуються усі християнські конфесії. Віруючі моляться за її здоров’я та процвітання. Інтелігенція вкотре говорить про відродження меценатства. Нарешті її проголошують секс-символом, проти чого Тимошенко й не особливо заперечує.

Швидше підсвідомо, аніж свідомо Ю. Тимошенко все частіше під час публічних виступів переходить на українську мову – чим відразу привертає на свій бік ще одну категорію населення – націонал-патріотів. Коси довкола голови ще немає. Як усяка жінка вона експериментує із зачісками та фарбами. Виглядати погано вона боїться лише в житті, з фотографіями все гаразд. При ній працює постійний надійний фотограф, і фото для преси Юлія Володимирівна вибирає сама. Згодом, коли її оберуть депутатом і Юля стане найпривабливішим обличчям українського політикуму, журналісти складають один суцільний міф про Тимошенко, народ починає поступово формувати в собі культ Юлі. Тимошенко – перша бізнес-леді в Україні, життя якої, переважно – особисте, безмежно цікавить громадськість.

У цей час вона вже не живе із своїм чоловіком Олександром, а єдина донька Євгенія знаходиться на навчанні в Англії. Тема особистого життя Ю. Тимошенко за сімома замками. У повному складі родина Тимошенків з’явилася перед телеоб’єктивами, а отже – на людях лише восени 2005 року, під час весілля Євгенії Тимошенко та ірландця Шона Карра. Аби потім знову залишити Юлю саму.

 В каземат – Тимошенко Юля, з каземату – Жанна д’Арк!

У 1997 р. в неласку до Кучми впав увесь “дніпропетровський клан”. Лазаренка звільнили з поста прем’єра. Після його відставки для ЄЕСУ і Тимошенко настають важкі часи. До весни 1998 р. ЄЕСУ остаточно виштовхнули з газового бізнесу структури підконтрольні І. Бакаю та В. Пінчуку. Проти корпорації Податкова адміністрація висунула позов на суму 1,4 млрд. грн., а щодо Юлі – порушили ряд кримінальних справ. Генпрокуратура Росії видає санкцію на її арешт за дачу хабаря чиновникам російського Міністерства оборони і оголошує в міжнародний розшук. Генпрокуратура України висуває звинувачення чоловікові Ю. Тимошенко та деяким іншим її соратникам. У справі про зловживання П. Лазаренка та Ю. Тимошенко було зібрано 500 томів!

Cьогодні говорять і пишуть: Кучма, узявшись за ліквідацію ЄЕСУ, недооцінив Юлію Тимошенко, її потенціал та бійцівські якості. Якби тоді він не дав жінці спокій чи якимось чином не спрямував на неї та на її близьких жодних ударів, сьогодні вона не була б на своєму місці, яке зайняла, ставши мало не головним палким борцем із кумівським режимом. На думку більшості політологів, вона пішла в політику, аби врятувати бізнес. “Політикою я почала займатись тоді, коли вона зайнялась мною”,- скаже вона в одному з своїх інтерв’ю.

Початкові політичної кар’єри Ю. Тимошенко має завдячувати активності виборців Кіровоградщини 92,3 % яких проголосували за нею на додаткових виборах у Верховну Раду. У січні 1997 р. Тимошенко отримала депутатський мандат. Cтавши народним депутатом, Тимошенко активно займається партійною роботою – у середині 1997 р. вона оформляє членство в “Громаді” – партії, яка була створена чотири роки тому П. Лазаренком. Коли ж в грудні 1998 р. П. Лазаренко виїхав з України, а згодом й був арештований – Ю. Тимошенко та О. Турчинов подали заяву про вихід з партії через незгоду з методами керівництва лідера партії.

На початку листопада 1998 р. Юлія Володимирівна дала зрозуміти, що в деяких питаннях вона може піти на поступки діючій владі. Влада миттєво відреагувала, і президент запросив Юлію Володимирівну на горнятко чаю. Бесіда закінчилась несподіванкою: Юлія Володимирівна ввійшла в кабінет Кучми ворогом, вийшла з нього – союзником. Припускають, що організував цю зустріч зять президента В. Пінчук на прохання Юлії Володимирівни. А в грудні 1999 р., коли прем’єр-міністром України було призначено В. Ющенка, Ю. Тимошенко обійняла в ньому посаду віце-прем’єра з паливно-енергетичних питань.

У розпалі політичних баталій Юлія Тимошенко не забувала і про наукову роботу. Зокрема, у 1999 р. вона захистила кандидатську дисертацію на тему “Державне керівництво податковою системою”. Поряд з іміджем політика, бізнесмена, державника, за Юлією Тимошенко стійко закріпився імідж реформатора. Реалізувавши на цій посаді проект “Чиста енергія”, їй вдалося усунути з газового ринку своїх конкурентів й домогтися поступлень реальних грошей у державний бюджет. Вона домоглася реального реформування вугільної промисловості. Така політика Ю. Тимошенко була вигідною для Л. Кучми як противага зростаючому впливу інших олігархічних груп (насамперед групи Медведчука-Суркіса та Пінчука-Деркача).

Протягом 7 місяців роботи Ю. Тимошенко в уряді 17 разів (!) з’являється інформація про можливість її близької відставки. 18 червня 2000 р. в офісі ЄЕСУ здійснюється показовий обшук та вилучення документації, а згодом відбувається арешт її чоловіка О. Тимошенко та шкільного товариша В. Фольковича. Л. Кучма погрожує, що якщо Ю. Тимошенко не заспокоїться – то її чекає така ж доля. Ю. Тимошенко все розуміє і робить вигляд ніби нічого не сталося, відвідуючи чоловіка в тюрмі під прицілом телекамер .

У відставку вона пішла лише в середині зими 2001 р., в останній день Різдвяних свят, коли набирав сили т.зв. “кучмагейт”, до якого вона, як вважала Адміністрація Президента, була причетна.

“Касетний скандал” паралізував президентську владу, довкола президента утворився політичний вакуум, Л. Кучма втратив контроль над ситуацією в країні і фактично не може нею більше керувати, Україна опинилась на межі міжнародної ізоляції та громадянського протистояння. Коли фракція партії “Батьківщина” підтримала створення депутатської комісії у “справі зниклого журналіста Гонгадзе” 5 січня 2001 р. Генеральна прокуратура вперше в історії України порушує кримінальну справу проти діючого члена уряду, 19 січня – її знімають з посади та позбавляють депутатської недоторканості.

Тепер її ніхто і ніщо не стримує і вона кидає виклик владі. Вже через два тижні вона разом з С. Хмарою та Л. Лук’яненком створюють Форум національного порятунку та розпочинають громадянську акцію “Україна без Кучми”.

13 лютого просто з приміщення Генеральної прокуратури Тимошенко супроводжують до Лук’янівської в’язниці, де вона без належної їжі та питної води знаходиться 42 дні. Її адвокат робить заяву про можливість її отруєння і фізичного знищення. У кінці березня суддя Печерського суду М. Замковенко, всупереч шаленому тиску на нього, приймає рішення про заміну ув’язнення підпискою про невиїзд. Юлію Володимирівну звільняють з-під варти, й невдовзі вона опиняється у лікарні.

З цього часу вона набуває ореолу непримиренного борця зі “злочинним режимом”. Звинуватити її у криміналі владі таки не вдалося – більшість населення України вважали цю справу політичною та замовною. Ю. Тимошенко продовжувала залишатися в політиці єдиним політиком з яскравою харизмою. До того ж тепер вона стала ще й “в’язнем сумління”. Гнана і переслідувана, кинута за грати молода і вродлива жінка стане прапором боротьби з ненависним режимом.

За грати Тимошенко йшла колишнім олігархом, незгодним із Кучмою політиком, навіть до певної міри одіозною фігурою вітчизняного політикуму. Через сорок два дні з тюремної камери вийшла беззаперечна народна героїня. Поки що не культова особа, та вже не соратниця Лазаренка і не “газова принцеса”. У вересні 2001 р. під час міжнародного Економічного форуму у Польщі вона є єдиною жінкою відзначеною у номінації “Людина року Центрально-Східної Європи”.  

Феномен Тимошенко: ілюзія чи реальність?

Перемога Помаранчевої революції й прихід до влади В. Ющенка означали й остаточну перемогу Ю. Тимошенко у протистоянні з Л. Кучмою! Однак це не означає, що нею отримана остаточна перемога над “кучмізмом”. Очевидно, що Юлія Володимирівна відноситься до числа максималістів - людей, які не зупиняються на півдорозі й не задовольняються частковими успіхами. Їй завжди потрібно все і зараз.

Сьогодні мабуть передчасно говорити й про те, що політична боротьба Ю. Тимошенко на цьому завершилась. Вона швидше набрала нових для неї форм та завдань.

Тепер уже цілком очевидно: на зміну “помаранчевому” міфу “Ющенко” приходить створений ще на Майдані новий, більш потужний міф – “Тимошенко”. Цей міф більш динамічний, більш агресивний... Він значно більше пристосований до війни компроматів в умовах опозиції, ніж міф Ющенка. Однак сьогодні цей міф ще не є консолідуючим.

Але феномен Тимошенко включає, зокрема, і здатність пристосовуватися до будь-якої ситуації, змінюючи її у своїх інтересах. У будь-якому разі, нині саме вона, а не Віктор Ющенко вважається потенційним лідером президентської кампанії 2009 року з боку “помаранчевих”. І цілком можливо, що Юлія Тимошенко стане наступним Президентом України.

Ще в 1998 р. впливова газета “The Wall Street Journal” назвала Юлію Тимошенко одним з найзагадковіших політиків. А зараз вже ні в кого не викликає сумніву, що вона є найпомітнішою фігурою української політичної еліти. Її порівнюють з Маргарет Тетчер, з княгинею Ольгою і навіть з легендарною Жанною д’Арк. Її називають “газовою принцесою”, “самураєм у спідниці”, “залізним ангелом Майдану”. Журналісти сперечаються про розмір її банківських рахунків. Її фото розміщує на своїй обкладинці популярний жіночий журнал “Elle”. Вона викликає непомірний інтерес як неординарна людина і як вродлива жінка. Ю. Тимошенко зробила разючу кар’єру, пройшовши шлях від керівника корпорації “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ) до прем’єр-міністра України.

Що чекає попереду цю надзвичайну жінку з залізним характером, сяючими очима і знаменитою косою, чого більше у феномені Тимошенко міфу чи реальності, нарешті, що є основним мотивом її одержимої волі до перемоги – бажання зійти на політичний олімп чи турбота за долю держави і її народу? Відповідь на ці непрості запитання належить знайти кожному самому.

***

Цілком очевидно, що Ю. Тимошенко займає помітну роль в політичному житті сучасної України. Безперечно, що її сходження на політичний Олімп було далеко непростим та безхмарним. Цілком зрозуміло, що без відповідних лідерських здібностей цього досягти не вдалось. Очевидно, що значно сприяли цьому її непохитна воля до перемоги та наполегливість – далеко нежіночі якості які, мабуть, формувались у її характері у важкі дитячі роки. Невідомо, звичайно, як склалась би доля Юлії Володимирівни якби на початку її кар’єри вона не отримала підтримки з боку  свого впливового свекра, однак списати її особистий успіх винятково на це було б також неправильно. Секрет стрімкого злету Ю. Тимошенко в тому, що в необхідний час і в необхідному місці виявилась саме ВОНА.

Попри стійкий імідж послідовного, безкомпромісного та незламного політика, її конкретна політична діяльність не була позбавлена раціонального розрахунку, закулісних домовленостей та інтриг. Пішовши у політику, їй довелося оволодіти тим арсеналом засобів, які дозволяють тут вижити і вона їх освоїла “на відмінно”. Феномен Ю. Тимошенко як політика полягає в тому, що вона ставить перед собою максималістські завдання – все і зараз! Дрібні подачки влади, які робили багатьох українських політиків цілком слухняними, її не влаштовували.

Поставивши собі за ціль – досягнути найвищих політичних вершин – вона всю свою діяльність підпорядковує лише цьому. Ю. Тимошенко стала заручником своїх владних устремлінь й байдуже, що для цього доводиться жертвувати вчорашніми соратниками, задекларованими принципами, обіцянками, навіть інтересами народу. На алтар досягнення успіху поклала вона й т. зв. "жіноче щастя". Як це заведено в політиці (і не тільки в українській) – всі засоби, які приносять успіх є прийнятними, особливо якщо над ними вдало попрацюють іміджмейкери.

Вона часто схильна до надмірно рішучих кроків. Подібні дії свого часу вирізняли російських більшовиків очолюваних В. Леніним. За допомогою популістських лозунгів типу “фабрики – робітникам, земля – селянам” їм вдалося  досягти задуманого: захопити владу у перехідний для Росії час. То чому ж цього не може статися й у перехідний для України період?  Хіба обіцянки боротися з розкраданням майна та олігархами, виплата пенсій та заощаджень не піднімають її на революційний броньовичок й не роблять з неї кумира гнаних та голодних? Щоправда більшовицька утопія так і не зробила нікого щасливим! Можливо саме тут криються коріння мук та сумнівів сучасної інтелектуальної еліти України щодо розтиражованого “Українського прориву”.