Вхід|Реєстрація

Єдина країна - Единая Страна!

 Єдина країна - Единая Страна!

Націоналістичний рух Європи: безславний кінець?

П'ятниця, 9 Травень, 2014 - 16:45

Коли націоналісти підтримують імперіалістів, та ще й тих, які базують свій імперіалізм на комуністичних ідеологемах, це створює ідейний парадокс. Результат: крах таких псевдонаціоналістів як політиків і як носіїв ідей. Російська агресія в Україну і перш за все, захоплення Криму, показали безсилля та ілюзорність правого руху в Європі. Сьогодні в Європі формується такий собі крайнє правий інтернаціонал, щось на зразок ІІІ Комінтерну, що був витвором більшовицьких лідерів і був покликаний просувати в країни світу ленінсько-сталінську ідею – підняти світову комуно-червону революцію, і перш за все, захопити і зрадянізувати Європу за підтримки більшовицьких штиків, звісно. Згадаймо як в 1918 р. Червона армія рвалася в Угорщину, щобтам підтримати більшовицьку революцію, а в 1941 р. Сталін, зосередивши величезну армаду на західних кордонах готувався до стрибка в Європу, але його друг А.Гітлер випередив Сталіна на якихось два тижні.

Сьогодні європейські крайнє праві забули ці уроки, а стають керованими імперіалістами з-за зубчатих стін «древнього Кремля»! Давня ворожнеча перетворилася в ілюзорне кохання. З цього приводу випливають дві думки: по-перше, європейські праві дуже мало знають про російський імперіалізм і його природу та чин, а по-друге, російські нафтодолари вагомо підживляють неонацистський та профашистський рухи в Європі з чи то для дестабілізації, чи для того, щоб укріпити путінський режим в Європі і в самій Росії. Зрештою, гроші за  призначенням кольору не мають.

Європейські праві стараються створити для ВВП підпору для протистояння світової критики російського агресивного режиму, хоч, за логікою, мало б бути навпаки. Можна сміливо констатувати, що майже всі крайнє праві сили в Європі перетворилися на таких собі політичних альбіносів і одночасно – в епігонів путінського режиму. Очевидно, всіх їх приваблює і те, що в нинішній Росії активно діють неонацисти, фашисти, юдофоби та ксенофоби, що підтримуються кремлем. Це типові жирондисти, що благословляють напад на Україну.

Російська влада конче потребує будь-якої підтримки у Європі і тому, йде прискорена змичка між правими у ЄС та російськими неототалітарним режимом. Вони і є європейські коричневі лобісти Путіна.

Дивною виглядає і позиція головного комуніста Росії Зюганова та його комуністичної раті, бо ж  ще донедавна крайні праві були смертельними ворогами нащадків Леніна, але дружба Путіна з правими заставили ситуативних комуністів промовчати і палко вітати реваншистські дії Путіна. Мовчазну позицію зайняли комуністи в Україні. Ще одна змичка між лівими і правими. Одіозна, як в першому так і в другому варіантах.

І при цьому, Путін та його пропагандисти волають, що ведуть боротьбу з якимись міфічними неофашистами в Україні! Блюзнірству російських шовіністів ніхто вже не дивується. А от підтримка цього блюзнірства правими партіями країн ЄС виглядає гидко.

Імперські мотиви Путіна вилилися у фронт брехні, що приховує зростаючу ксенофобію в Росії. На жаль, європейські крайнє праві не хочуть бачити путінської декорації та політичної ницості свого кумира, демонізуючи у своїх виступах його особу. Отож, склався досить тісний альянс європейських неонацистів і російських неовласівців у сурогаті з лівими. Такий ідейний парадокс є дуже дивним, якщо тільки він не підкріплений грошима. Ландскнехти, що взяли на озброєння  ідеологічне ніцшеанство та більшовицький рудимент. Типова політична деменція.

Лідер французького Національного фронту Марін Ле Пен підтримує теплі взаємини з Кремлем. Ще в 2013 р. вона була з почестями прийнята в білокам’яній, де її зустрічали голова Думи С.Наришкін і відомий українофоб віце-прем’єр Росії Д.Рогозін. Саме за вказівкою Марін Ле Пен її офіційний представник Людовік де Данн підтримав псевдореферендум у Криму. Відомо, що французькі крайнє праві завойовують собі авторитет у своїй країні нападками на арабів та вихідців з Африки. Очевидно дочці Жана Марі Ле Пена – Маріон приємніше спілкуватися з російськими загарбниками ніж з українцями, що відстоюють свою свободу і право на територіальну цілісність держави.

Виходячи з цього, не бачимо ніякої різниці між французькими комуністами, яких очолювали М.Кашен та Ж.Марше і нинішньою партією національний фронт, що підтримує ВВП в його імперських амбіціях.

Очевидно, Марін Ле Пен і В.Путіна єднає і неприйнятність існування Євросоюзу та НАТО, як і підтримка сірійського диктатора. Лідерка національного фронту висуває ідею створення тісного союзу (щось подібне до троїстого союзу) Франції, Німеччини та Росії. Щось подібне було у 30-х роках, коли французькі кагуляри загравали з Гітлером. Що з цього вийшло – відомо. У 1940 р. Франції не стало.

Кримський псевдо-референдум активно підтримали великі друзі Москви – угорські неонацисти з партії «Йоббік», яку очолює Габор Вона, який неодноразово висував претензії на Закарпаття, очевидно, отримавши моральну ліцензію на зустрічі у 2013 р. з головою Комітету з питань енергетики російської Думи і ще за одним українофобом І.Грачовим. Складається враження, що п.Габор «забув» міркування Путіна про те, що угорці є громадянами другого сорту. З іншого боку російський президент заплющує очі на ксенофобські (антициганські та антиєврейські) випади угорських «йоббіків». Хотілося б нагадати угорським неонацистам і те, хто в 1849 р. потопив у крові угорську революцію і народне повстання 1956 р., а тому візити функціонерів «Йоббика» у Москву виглядають по-лакейськи.

На захист дій Путіна виступила і крайнє права партія Греції «Золота Зоря».

Здивувала позиція депутата сейму Латвії Карліса Сержатса, який підтримує дії російського президента, прирівнюючи його до Гітлера та Муссоліні, хоча частина правди є.

Типовий латиський червоний стрілець.

В.Путін активно підтримує, прямо чи опосередковано, контакти з європейськими неонацистами, не чинить опору антисемітським і ксенофобським діям російських неонацистів і в цей же час, недипломатичною термінологією, обзиває українську владу антисемітського та фашистською. Достатньо побувати в Москві, і в Києві, щоб переконатися де насправді існує широке поле діяльності сучасних фашистів.

В часі загарбання Криму та ескалації військового конфлікту у східних регіонах України, на поклін до Кремлівського владики спішать європейські крайнє праві, яких у їхніх країнах називають фашистами чи неонацистами. Деяких із них годі назвати політичними дилетантами, але, незважаючи на те, що весь демократичний світ осудив російську агресію в Україну, націоналісти вбачають у Путіні «сильну руку» і лідера-реваншиста.

Отже, 39 так званих спостерігачів прибули в Крим, для нагляду за проведенням одіозного псевдореферендуму. І як повідомляє ТСН, серед них: лідер «Движение русских Литвы» Тетяна Жданок, голова «Антифашистського комітету Фінляндії» (!) Єрккі Йоган Бьокман, який не визнає Латвії та Естонії, але раптом забув, хто поневолив його країну на початку ХІХ ст.. і хто розв’язав Зимову війну 1939-1940 рр. і відібрав від фінів значну частину національної території. До Криму прибув і один із активістів праворадикального руху «Самооборона республіки Польща» Матеуш Анжей Піскорський, який очевидно, теж «забув» хто загарбав польські землі, хто придушив повстання 1830 і 1864 рр, хто поділив з Гітлером Польщу, хто йшов бравурним походом на Варшаву у 1920 р., хто знищив понад мільйон поляків і серед них 20 тисяч польських офіцерів в Хатині та інших містах СРСР, хто насадив комуністичний режим у його країні. Хай би краще п.Піскорський ретельніше, разом із своєю політичною силою, вивчав обставини загибелі президентського літака під Смоленськом. Знайшов Крим і американський письменний сербського походження, націоналіст і ксенофоб С.Трифоквич.

А ще на превдореферендум завітав німецький неонацист, член ультраправого руху «Нові праві» Мануель Охсенрайтер. Мабуть цьому прихильникові російського президента сняться багатотисячні мітинги в Мюнхені 1932 р., які проводив його духовний кумир – А.Гітлер, чи може він мріє виголосити тост з Путіним, імітуючи урочистості 23 серпня 1939 р.

Ощасливив ВВП своєю присутністю в Криму неофашист Бела Ковач та його духовний побратим з Греції, якийсь Ангуракіс.

Є в нинішній Росії цікава організація, яка називає себе Євроазійською радою за демократію та вибори – ЄДСВ, хоч тут демократією і не пахне. Чисто пропутінський проект. Але саме ця організація і запросила «На цей кримський спектакль, що називався «референдумом», майже всі крайнє праві партії та організації, зокрема, вище згаданий «Національний фронт» з Франції, «Йоббік» з Угорщини, Атаку. Австрійський FPO, бельгійський Ulacmq, Belang, ForsaHalia, Північну Лігу з Італії, польську Самооборону та інші. Отже, свій до свого …

Крім крайнє правих, російський президент розраховує і на підтримку своїх давніх друзів – відомих політиків таких як С.Берлусконі, Ж.Шірака Департьє. Українці щось подібне уже мали в часі Голодомору 1932-1933 рр. французький письменник Р.Роллан та англійський драматург Б.Шою, активно підтримали Сталіна у запереченні Голодомору і причетність більшовиків до масової загибелі українців.

Нещодавно колишній канцлер ФРН Г.Шредер відзначив свої 70-ліття в Санкт-Петербурзі, де його палко вітав президент Путін. В Юсупівському  палаці Шредера вітав і голова «Газпрому» О.Міллер. Такий авантаж є вигідним і Путіну, і Шредеру, хоч німці засудили дію свого колишнього канцлера.

Ренегати були завжди. Чимало їх і сьогодні. Їх брехлива риторика і виголошувані філініки не зможуть зупинити історичного поступу демократії і бажання українців укріпити свою незалежність та прилучитися до європейської сім’ї демократичних народів. Найодіозніші постаті європейських неонацистів нині зблокувалися з лідером російських шовіністів та імперіалістів, мріючи утвердити в Європі неототалітаризм.

На фоні цього парадоксу українські націоналісти залишаються вірними своїм ідеям, адже всі вони виступили на боці народу у боротьбі проти тоталітарного проросійського квазірадянського режиму Януковича-Путіна в Україні. Крайнім правим з країн ЄС ніколи не зрозуміти українських націоналістів, через те, що вірність останніх ідеям національного визволення освячена кров’ю тисяч і тисяч героїв, що всю свою історію боролися із найстрашнішим режимом в історії людства, чого не скажеш про клубних націоналістів Західної Європи.

Патер Фаміліус Путін не тільки є духовним батьком різного роду лепенівців, ковачів, вонів, орбанів, мішелів і Ко, але, очевидно, і щедрим меценатом, а тому до зореносного Кремля «не зарастет народная тропа».

З іншого боку, в Росії йде процес деградації правлячого режиму і ніякі альянси з крайнє правими не врятують його від краху, а основне джерело цієї любові – нафто долари, поступово вичерпуються. Нинішня російська буденність – кланово-олігархічна система не може бути довголітньою.