Вхід|Реєстрація

Єдина країна - Единая Страна!

 Єдина країна - Единая Страна!

Колапс епохи нафтократій

Середа, 14 Травень, 2014 - 16:00
Колапс епохи нафтократій

У середині 2000 року, коли Володимира Путіна призначили президентом РФ, ціни на нафту піднялися до 30 доларів за барель. З кінця 2003 -го до 2005 -го стався новий різкий стрибок цін. Ціна нафти в лютому 2008 вже перевищувала позначку в 100 доларів за барель. Тоді путінська команда вже могла собі дозволити бомбардувати міста Грузії не боячись особливих наслідків з боку міжнародної спільноти.Фото: flickr.com

Нафто-шовінізм

У російському Інтернеті гуляє дуже популярний серед росіян шовіністичний мем, який в зневажливій до інших народів формі демонструє успіхи розвитку та збільшення впливу Росії в світі в залежності від зростання цін на нафту.

«Що буде якщо нафта коштуватиме:

200 $ - всі клуби англійської прем'єр-ліги належать російським олігархам.400 $ - Японія хоче увійти до складу Курильських островів.500 $ - Російський мат стає офіційною мовою ООН ( на особисте прохання воронезьких пацанів).

700 $ - Церемонію вручення Оскара переносять на два дні заради проведення в Малому театрі ранку молодшої групи Вологодського дитячого садка № 3.800 $ - Учні 6 -го класу пітерської школи № 2 скинулися і купили 15 літаків і 50 танків для Замбії, у відповідь на це учні 6 -го класу школи № 1 купили стільки ж для Танзанії щоб весело пограти у «войнушку».

1000 $ - Канада стає найбільшим суб'єктом РФ. Якутія, щоб повернути загублений статус, купує Бразилію і Австралію, на здачу отримує Монголію».

Однак, якщо залишити осторонь психічнохворі фантазії та ілюзії підсвідомості середньостатистичних росіян, у яких вони бачать весь світ на колінах перед своєю відсталою авторитарною країною і проаналізувати реальні котирування світових цін на нафту, то їх середньострокові тенденції складаються прямо пропорційно у свої протилежності для амбіцій РФ.

Незважаючи на націонал-шовіністську риторику на світовій арені й самонаголошуванні на власній «могутності» Росія на сьогодні це не промисловий і науковий гігант яким був СРСР. А «банальна нафтова качалка, перев'язана двома-трьома нитками нафто-газопроводів».

Нафта є головною статтею російського експорту, складаючи, за даними за 2009 рік, 33 % експорту в грошовому відношенні ( разом з нафтопродуктами - 49 %). Крім того, від рівня цін на нафту і нафтопродукти істотно залежать ціни на третій основний компонент експорту - природний газ.

Саме в нестримному зростанні нафтових котирувань криється секрет «путінського процвітання РФ», при якому з 2002 по 2010 рік середні зарплати і пенсії в Росії виросли в 4 рази.

Нафтовий колапс

Однак нафта має властивість не лише до зростання, але й до падіння цін, що в минулому створювало умови для краху цілих супердержав. Розпад СРСР та російська політична й економічна криза середини 1990-х років збіглися з періодами низьких цін на енергоресурси. Архітектор російських економічних реформ початку 1990-их  років Єгор Гайдар зауважував: «Дата краху СРСР … добре відома. Це, звичайно, ніякі не Біловезькі угоди, це не серпневі події, це 13 вересня 1985. Це день, коли міністр нафти Саудівської Аравії Ямані сказав, що Саудівська Аравія припиняє політику стримування видобутку нафти, і починає відновлювати свою частку на ринку нафти. Після чого, протягом наступних 6 місяців, видобуток нафти Саудівською Аравією збільшився в 3,5 рази. Після цього ціни впали».

Очевидно, що Росію чекає такий самий безславний нафто-газовий кінець як і СРСР. Не отримуючи шалені кошти від торгівлі вуглеводнями, які Росія використовувала для поширення свого впливу за кордоном та забезпечувала економічну стабільність в порівняні з іншими країнами СНД, росіяни будуть змушені збільшити податкове навантаження для своїх громадян, а російська економіка перейде у фазу стагнації. Це відіб’ється як на відмові від агресивної зовнішньої політики російського керівництва, так і на падінні особистого рейтингу Путіна, з яким тоді росіяни асоціюватимуть власну бідність та розорення. Криза економіки і бюджетної сфери РФ накладатиметься на економічні санкції провідних країн світу, які каратимуть її за порушення норм міжнародного права та агресію щодо сусідів.

Нафтова помста  США

Країни Заходу усвідомлюють, що не тероризм, не ісламізм і не Китай є загрозою для безпеки у світі, а саме Росія сьогодні є найбільш небезпечним агресором,  варварськими методами ХІІІ століття захоплює території інших країн. США не пробачать російським маріонеткам типу Аксьонова, нахабності називати президента Обаму «мавпою, яку треба посадити в клітку».

Як і не пробачать, щоб російський авіаційний металобрухт порушуючи застереження, низько пролітав над палубами американських есмінців у Чорному морі. Американський бізнес, як гарант зростання добробуту рядових американців, потребує розширення свого впливу та збереження економічного становища і преференцій, тому американські фінансові магнати не терпітимуть втручання якоїсь недорозваленої Росії, у їхній енергетичний бізнес у Сирії, Лівії чи в Арктиці. Тому країни Заходу, не бажаючи витрачатися на дорогі військові кампанії розвалюватимуть РФ економічними засобами, найефективнішими з яких є низькі ціни на нафту та газ.

Якщо ціна нафти впаде нижче 100 доларів за барель в економіці Росії почнуться кризові процеси, а рівень життя населення почне спадати. За оцінками Б.Аронштейна, зниження ціни нафти хоча б до 75-80 дол. / бар. для Росії може мати катастрофічні наслідки. Це пов'язано з тим, що нинішній бюджет балансує на ціні 110 дол./бар. А аналітик ІК «Велес Капітал» Василь Танурков вважає, що найбільш значні наслідки можуть настати при падінні цін до рівня кризових 40 дол./бар. В цьому випадку відбудеться значне падіння курсу рубля і різке падіння доходів бюджету, в той час як значна частина стабілізаційного фонду вже витрачена в ході попередньої кризи.

Зниження річної ціни на нафту на 15 доларів за барель, як випливає з розрахунків Інституту енергетичної стратегії, призведе до річних втрат російського бюджету приблизно в 30 млрд. доларів, або близько 2 % ВВП. Якщо зараз дефіцит бюджету планується на рівні 3,6 % ВВП, то в разі зниження нафтових цін він може збільшитися до 5,6 % ВВП. 60 доларів за барель - це для Росії гарантія стагнації.

Якщо нафтові ціни підуть вниз до 50 доларів, російські пенсії доведеться урізати в майже в 4 рази. Водночас ціни на продукти, ЖКГ, транспорт суттєво підніматимуться вгору. У такому випадку уряду РФ доведеться девальвувати рубль, ніякими позиками покрити дефіцит буде неможливо, та й вартість запозичень буде дуже велика в такій ситуації. За оцінками Міністерства фінансів РФ  зниження вартості чорного золота на кожні 10 доларів призведе до зникнення доходів федерального бюджету в сумі близько 500 млрд руб. Тоді вже навіть в Криму «бабушки» лаятимуть Путіна і вимагатимуть референдуму щодо приєднання до більш розвиненої країни в плані пенсійного забезпечення.

У 1986 році після різкого збільшення видобутку нафти в арабських країнах ціна за барель впала з 32 до 8 доларів. Для СРСР це був нокаут, після якого не піднімаються. При цьому у радянській економіці значну частку становила переробна промисловість, машинобудування, в той час як сьогоднішня російська економіка майже повністю орієнтована на експорт вуглеводнів. Росія фактично нічого не постачає на світовий ринок, зробленого власними промисловими потужностями, окрім природних ресурсів. При цінах 60 доларів за барель і нижче федеральний бюджет стає дефіцитним. При падінні ціни до 40 доларів за барель створиться ефект, аналогічний розвалу СРСР.

Стратегія нафтогазового удару по Росії

Реалізація сценарію зламу тенденції до російської нафтогазової монополії в Європі може відбуватися як шляхом диверсифікації поставок вуглеводнів з Ірану,  також збільшення видобутку сланцевих газу та нафти, які зламають монополію традиційних «нафтократій». У 2015 році в Європу проведуть через Сирію газопровід з Ірану, після чого на російській газовій монополії можна ставити хрест. Саме побоюваннями за власні прибутки пов’язана турбота РФ щодо Сирії, однак Росія надто слабка щоб проводити свою політичну лінію на Близькому Сході.

Водночас, залежність від нафтогазового диктату авторитарних режимів традиційних «нафтократій» – країн Близького Сходу, Туркменістану та Росії, що тривалий час змушувала світ закривати очі на кричущі порушення прав людини та постійну агресію щодо сусідів, зумовлює потребу у перегляді світової енергетичної системи. У ХХІ столітті світ очікує перспектива енергетичної революції, яка є результатом впровадження технологій, що дозволяють легко та дешево добувати нафту і газ зі сланцевих порід. Такі технології вже застосовують США також і для того, щоб добувати сланцеву нафту, але також важку нафту і метан з вугільних пластів.

Незважаючи на можливі екологічні загрози сланцевого видобутку, практика розробки вугілля, нафти чи інших енергетичних ресурсів демонструє, що сланцева технологія не більш небезпечна. Зрештою, Донбас і без сланцевого видобутку перетворився на катастрофічний екологічний регіон. Водночас, гостра енергетична криза та залежність ряду країн від агресивних «нафтократій» зумовлює потребу звільнення від газового та нафтового зашморгу будь-якою ціною. Так, для України, подальша енергетична залежність загрожує самому існуванню незалежності нашої держави та й нації, мови і культури загалом.

Враховуючи, що Росія отримує більшу частину доходів від експорту енергоресурсів - близько 60%, згідно з більшістю оцінок - зниження обсягів продажу природного газу та нафти загрожує їй політичною катастрофою.

Безумовно, що у випадку зменшення закупівель енергоресурсів Європою призведе до пошуків  Кремлем інших ринків збуту свого газу. Співпраця з найбільшим в світі покупцем російського газу  - Україною, яка давала левову частку до російського бюджету і за рахунок якої підтримувався життєвий рівень росіян, вже не можлива. Росія додумалася напасти на свого найбільшого економічного партнера, постійного покупця, і завищуючи ціну та ставлячи невигідні умови купівлі газу, змушує взагалі відмовитися від співпраці з РФ. То ж тепер десятки мільярдів доларів щороку з України Росія більше не побачить. Як зазначив прем’єр міністр Арсеній Яценюк: 2015 рік стане останнім, коли Україна купує газ у Росії.

Китайська труба

Очевидно, що Кремль спробує підвищити продажі вуглеводнів у Китаї. Однак, щоб зробити це, йому доведеться побудувати тисячі кілометрів трубопроводів через льодові простори Сибіру. До того ж, треба ще переконати Китай платити  таку ж ціну за газ і нафту, яку Росія сьогодні виставляє європейським державам.

Однак Китай не бажає бути від будь-кого залежним, тим більше від Росії. В Китаї знаходяться найбільші в світі родовища сланцевого газу (886 трильйонів кубічних футів). За оцінками уряду КНР, в країні  достатньо газу для забезпечення внутрішніх потреб протягом двох століть. Хоча Китай лише починає видобувати свої запаси сланцевого газу, однак до того часу, коли китайсько-російський проект трубопроводу буде завершено, російський газ КНР вже може бути непотрібним.

Падіння цін на газ та нафту в рази означатиме майже аналогічні скорочення державних бюджетів Росії та арабських «нафтократій», вимушене скорочення соціальних видатків, а отже, неминуче падіння популярності правлячих режимів, а за певних умов і масові заворушення. У найближчі роки економічна необхідність і неминуче банкрутство похитнуть існуючий політичний режим в РФ, а для самої Росії необхідність справжньої федералізації стане ключової внутрішньою проблемою.

Сприяючи поширенню нових енергетичних технологій, Сполучені Штати можуть перекроїти політичну карту світу, в якому нафтократії не будуть тримати інші країни для досягнення власних геополітичних цілей.

Один із висновків звіту Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND), прогнозує, що «в світі знаходять дедалі більше нових родовищ сланцевих нафти й газу, видобуток цих енергоносіїв перестане бути проблемою. У майбутньому вже не існуватиме проблеми обмежених ресурсів», - упевнені аналітики BND. На новій енергетичній карті планети більше не буде місця для нафтократій, диктатори яких залежать від доходів з експорту енергоносіїв, і вже не зможуть відігравати помітної  ролі у світі.

Для України зміна енергетичної моделі світу означає звільнення від енергетичної, економічної, а відповідно і від політичної та культурної залежності від північно-східного сусіда та виникнення умов для західного вектора розвитку й економічного зростання. Для Росії така енергетична рокіровка означатиме бюджетну кризу, дефолт, інфляцію, невдоволення народних мас, падіння рейтингу влади, революцію, криваву громадянську війну, а в умовах багатонаціональності  – розпад останньої імперії.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»